Скарби ведів- рідновірів Покону Рода Всевишнього

Покон Рода Всевишнього, вічна і незбагненно велика мудрість Віри - Веди Святої була передана Праотцю Орію Рідними Богами Прави. Покон той – скупа законів Прави, що Всесвіт складають. Кожен православний їх у собі відчути має, а відчувши, з Родом з’єднатися, щоб разом збереженими бути і жити щасливо в радості і благості Світла Всевишнього. Святість тая напочатку часів Волхвами давніми, Радетелями велемудрими у карби святії була закарбована. І карбувалась від того по-різному, як рези складені на дощечках, а то на сволоках храмів Світовида висікались, або як камені точені навколо капищ і святилищ родових для захисту розкладувались тим Коло Живого Явлення творячи і було тих Карбів святих світлосяйних числом 360. Бо 360 то число не просте, то знак Рода Всевишнього, і з нього Рік Сварожий складається, він у Колі Живого Явлення Триглава Всевишнього є. Від відання Кола того є кола всякі: більші і менші та повне коло суть 360. По Вірі древнії, родовії, праведні люди відаючі, волхви, служителі Карби Покону Рода найперше напам'ять знати повинні, щоб тлумачення легко людям Роду свого нести, тим на шлях істинний Прави славної наставляючи. Ніхто волхвом доти не є, аж як карби, як ім’я своє тайне знати не буде. Мудрість цю споконвічну, Родом Всевишнім заповідану, свято оберігати потрібно і дітям своїм, як досягнуть вони віку отрочого, повідати, щоб вони її за всякий час знали і жили з нею, Покон бережучи. Бо знання, у Поконі закладені є вічні і неминущі, хоч всяк вік і людина їх по-різному знає, та від того люд варною і Родом різний, як різна є вода у криницях. Вкраїнці-русичі! Через Карби життєдайні освячуйтеся, силою Рода прибувайте і будете мати життя вічне з Богами у Триглаві. Над карбами міркуючи, чути будете поклик Прави і Світло, що до нас із Вирію лине, тож Ведою просякаючи, над Карбом замислюючись, у стані Священної Тиші перебувайте, і тоді вам всякий шлях відкриється, дорога стане вільною та легкою. І підете, вкраїнці-русичі світлі, як слов’яни до Богів по Слави вічнії. Покон вам опора і настанова життєва повсякчас, маєте його вірно слухатися, про душу свою дбаючи. І права не маєте жодного Карбу втратити, бо то є спадок ваш, який з русичами завжди залишитись мусить. Втративши хоч один, шпиці з Колеса Живого Явлення вириваються, Божий устрій на землі руйнується, знання Роду зменшуються і біди великі приходять. Тьма від того шириться Навою безмежною і вся праця прахом іде. А як втратите відання суті одної, благайте повернення в Яву Праотця Орія. Відтого мають Волхви-Радетелі у Праву йти рік за роком, життя за життям, Батька кличучи, щоб з Скрижалів Духа Роду він Карби прочитав і в Яві відновив твердо. Тоді знову життя поправиться, на землю Лад прийде, усіх на шлях вірний наверне і запанує любов та злагода на тисячі літ.
Се так Волхвами Радетелями, охоронцями Покону було вкраїнцям-русичам, нащадкам своїм заповідано, як жити та як у світі діяти. З приходом Доби Темної слова Роду Святого люди через недомисел свій слухати перестали, лиш окремих з Рідних Богів славлячи, про черево думали та поживу всяку, від того на землі Руськії, нам Рідними Богами вкраяні – біда прийшла. З бідою тою відання Святеє, сильно таємним стало, карбувати та записувати його було ніяк не можна, Волхви-Радетелі його по лісах берегли. І були такі серед жерців, що на життя сите позарилися, до ворогів пішли і частину Веди їм передали, Кола Сварожі їм складали, аби свята вони по русинському святкували та до Віри чужинської русичі прилучалися. Та наука жрецька то не наука волховська, тому не має і донині ворог лютий того, що Волхви праведні відають, не знає він те, що Радетелі знають...
Відання Покону протягом останніх тисячі років буремних були дещо втрачені та нині вони відновлені, сучасною мовою передані і основу звичаю Рідної Православної Віри складають.

Карб відання Світотворення

Усе родом об’єднане і в Роді перебуває,
Боги прийшли з Роду і Родом утримані є,
а люди суть рід Божеський в Яві.
Тож жийте родами, славлячи Праотців.

Тлумачення

На початку початків не існувало нічого: ні Неба, ні Землі, ні Всесвіту; не було ні смерті, ні безсмертя, ні Дня, ні Ночі, бо все було мороком, морем первинного безладдя і порожнечі – це і був Див. І був Див в одних місцях легший, а в інших важчий, від того тяжче докупи збиралось і витворило Око-Рода, Око-Алатир, яке у морі мороку Світлом-Вогнем засвітилось, само себе народивши. Було те світло Ведогнем свідомості та розуму і Сльозою-Росинкою чистою, з яких Першобог і Першоптах Род Всевишній зродився. Вбираючи в себе безладдя і морок небуття, Рід Оком своїм Істину прозрів, яка є суть Законів Творення, Руйнування і Збереження. Поєднуючи їх у собі, він є Великим Триглавом, який існує у часі та поза часом, у просторі й поза простором, початком і кінцем будучи, причиною і наслідком, джерелом всього сущого і не сущого. Рід з'єднався з Дивом, ставши з ним одним цілим, тому Рід є у Диві, а Див є у Роді, а все це є Рід Всевишній. Врівноважуючи лад і безладдя, Всевишній народив із себе Світ -Яйце, Світ Ладу і Сварги – Коло Живого Явлення, яке за законами Прави твориться, у Покон Рода уложеними. Се Яйце-Вогняне і є Всесвіт, який у Диві постійно множиться, творячи у собі світи, а ті світи творять у собі світи. Так він водночас і Священним Деревом Рода є, від того родяться на ньому плоди всякі, які світів зародки суть. На вершечку Дерева того Сокіл-Рід Трисвітлий сидить, за дітьми своїми поглядаючи. У Роді Всевишнім вічно існують дві протилежності – творча і руйнуюча сили, які змінюють і переходять одна в одну – Білобог і Чорнобог. Це протилежності існування одного цілого – верх і низ, чоловік і жінка, однина і множина. Творячи Всесвіт, Рід проявляє себе своїм жіночим ликом – Матінкою Ладою, яка і є Деревом Роду, та чоловічим – Батьком Сварогом – Великим Вогнем Родового Вогнища. Тому в основі Дерева Роду і творення всякого лежить Алатир-Камінь, вічним Вогнем Рода палаючи, те дерево суть вогняне і Алатир-Око та Дерево Роду суть одне. Дерево те золоте сама Велика Матінка Лада (Сва, Слава), Рожаниця найперша, а Вогонь-камінь той – Сварог (Сварод – Небесний Род, Рід-Рожанич, Лад), творець Всесвіту і сам Всесвіт. Та те, що було явлене, стільки ж часу неявленим бути мусить. Від того є Великий Вік Сварога, який має в собі час Білобога, коли Всесвіт існує, буяє і нескінченно тривалий період множиться, і є час Чорнобога, коли Всесвіт, зруйнувавшись, зникає. І так триває допоки Рід Всевишній нового Сварога не зродить. Народженням цим немає кінця-краю, бо ніколи не було першого народження і ніколи не буде останнього. Великий Вік Сварога зі ста років складається, кожен Рік Сварога з 360 Днів і 360 Ночей, кожна Доба Сварога 4320000 років земних складає. Та у Добі цій великій є доби менші, а вони у собі мають ще менші – і так до найдрібнішої. Під час руйнування світу, коли все в небутті спочиває, Рід-Рожанич, Сварог Небесний до Ока-Рода, Алатиря безсмертного стискається, у час цей Рід Всевишній силу в собі примножує, щоб нового Сварога (Яйце-Всесвіт) народити. Та від того Рід Всевишній ні більшим, ні меншим не стає, а лише Див у ньому збільшується або зменшується, тому що Рід Трисвітлий є єдиним і безкінечним початком, який у вічності перебуває, чи то буянням, чи то спокоєм себе проявляючи. Тому Рід Всевишній початок усіх початків і кінець усіх кінців. Він єдиний, і ніколи єдність його не зменшується і збільшитися не може. Рід існує сам у собі і ніхто інший не може існувати поруч з ним, а лише в ньому, бо живе він не силою духа чи душі, бо сам він є Душа всіх Душ! Знову творення починається, коли Світло-Вогонь Ока-Рода у пітьмі ширитися починає, Деревом Рода розростаючись. Сварог до творення нового відновившись, з Роду Всевишнього душі праведників викликає, що раніше по Праві жили, а потім з Матінкою Ладою їх народжує. І стають вони Рода частинками – Богами Рідними, світу Прави охоронцями, які Батькові своєму світ творити помагають, кожен за справу свою відповідаючи. Тому у світі все своє призначення має: камінь всякий, рослина і людина. Рідні Боги допомоги потребують, від того людину народжують. Будучи синами вірними, ми справу сю підтримувати маємо, Богам допомагаючи жити по Праві, лад на землі творячи. Велика Мати Лада на земному рівні проявляє себе Мокошею (Матір'ю Сирою Землею, Покровою), Лелею, Долею та усіма іншими жінками, які є проявами її. Сварог постає для людства у вигляді зоряного неба і символізує собою образ Великого Батька, що проявляється у дітях своїх Богах-Сварожичах. Відайте, Вкраїнці-русичі! Усі світи і тіла небесні живими істотами є, а від того, як і кожен, мають час здоров'я і хвороби, смерті і народження. У кожного з них свій дух і душа є. Кожне тіло небесне – то храм одного з Богів Рідних, і носять вони його на собі, як людина тіло людське. Усі Рідні Боги – Сварог, Лада, Перун, Світовид, Велес та інші – це іпостасі і прояви Рода. Бо Рід з купою Богів Рідних виступає, які взаємодіють один з одним, творячи Вічність заради єдиної мети і будучи одним, тому Всевишній визначає призначення і найкраще застосування кожного явища, яке в ньому є. Завжди Волхви рекли: Боги наші суть одне, а як трапиться такий блудень, що Прави не відаючи буде ректи, що маємо Богів многих, хай буде вигнаний він з Роду! Відаючи се, з Богами у Триглаві перебувайте! Бо Рід Трисвітлий є Бог над Богами і Сутність Всевишня, він є єдиним і багатопроявним, він єднає в собі однину і множину, а русичі – його нащадки прямі. Се ми були перші, що Триглаву вклонилися. Від того Боги Рідні тримають десниці на ралах наших, через Провідників Вогню Родового, Праотців наших Віру і Веду нам даючи. Віру Істинну, Православну, бо істинна Рідна Віра – це Віра-Веда у Рода Всевишнього і Богів Рідних, що у Праві перебувають.

Карб відання Білобога і Чорнобога

Чорнобог з Білобогом перуняться,
у Сварзі єднаючись,
тим світ удержаний є
Вони суть одно і немає одного без іншого.

Тлумачення

Весь світ складається з двох протилежностей, які проявляють себе як однина і множина, біле і чорне, чоловік і жінка, верх – низ, любов – ненависть, правда – кривда, і так до безконечності. Білобог і Чорнобог – то є дві половини одного цілого, протилежні першопочатки, які підтримують одне одного і водночас борються між собою. Від того вони один з одного світ будують, на протилежне опираючись, основою Всесвіту виступають. Вони нерозривно поєднані, тому ніхто з них не може перемогти, бо вони один без одного не існують. Білобог і Чорнобог білобою і чорнобою проявляються, які є своєрідними станами буття людини, роду, Всесвіту, що є у кожному явищі, предметі чи істоті. Всевишній Рід – єдиний і багатопроявний Бог, який існує завдяки тому, що має у собі єдність, яка проявляється і як любов і життя та прагнення єднатися, і як багатоманітність – прагнення бути окремим, самодостатнім, займати своє місце і час. Рід між цим рівновагу творить, щоб світ збережений був. Білоба – це прагнення до Прави, світла, народження, творення, а Чорноба – це сталість, руйнація і темнота. Всевишній Рід є єдиним і багатопроявним, узагальнюючим все початком, який не має в собі поділу на добре і зле, біле і чорне, верх чи низ. Коли людина, поєднуючи у своїй свідомості дві протилежності буття, усвідомить їх як єдине ціле, тоді вона піднімається над своїм буденним розумінням дійсності і стає свідомо з’єднаною з Родом, почавши жити за Всесвітніми законами Прави. Відайте Вкраїнці-русичі, не завжди те, що ви бачите, насправді є, тільки глибинно мудра людина може побачити причини удаваного зла і небезпеку так званого добра. Бо те, що сьогодні зле завтра може видатись добрим і єдино можливим. Сприйняття світу залежить від зрілості душі людської і в кожного воно своє. Так, темні люди Тьму вважають добром, а для світлих людей вона зло найбільше, та роз’єднаність завжди програє – від того темне знизу, а світле завжди зверху стає. Вкраїнці-русичі від сотворення світу православні, тому, світлі душі маючи, Бога і мудрість у Праві шукають. Незріла душа в усьому бачить відмінність, від того істини не відає, а мудра людина в усьому бачить єдність і подібність. Людина, до досконалості через перенародження йдучи, мудрішає. Часто буває так, що піднявшись на певний щабель розвитку душі і відчувши себе на ньому добре, людина перестає прагнути рухатися, а отже, перестає бути Творцем. Не ступивши на інше місце, вона починає не своє місце займати. Внаслідок цього Ведогонь її, Дух – світла душі частина притягує до тіла певне явище, яке з її позиції затишку і щастя тілесного може здаватися злом. Та шляху іншого немає, щоб заставити Душу до вищого знову йти. У той же час, займаючи місце чуже, людина постійно відчуває на собі тиск, тому вона може вирішити, що світ – злий. То неправда велика, бо ноша кожного по силі йому дана, а хто ношу свою нести відмовляється або за чужу береться, той Долею карається. Урок цей не жорстокістю вважати слід, а добром, бо Рідні Боги шлях кожного ліпше знають і дорогою найкоротшою ведуть. Кожен має право на розуміння своє і помилку невільну, та чим більше він шкоди людям завдасть, тим більше з нього спитається. А ще буває так, що Боги випробувати прагнуть, від того людині у житті все важче і важче стає, та коли вона, завзято працюючи, обов'язок свій не полишає та причину випробування відшукує, вона швидко до блага і добра піднімається. Розглядаючи Добро і Зло, які випливають із Білоби і Чорноби можна помітити, що те, що для одних людей, народів є найбільшим добром, те для інших є найгіршим злом і навпаки. Тут усе залежить від точки зору і рівня усвідомлення дійсності. Не завжди те, що добре для Господаря, буде добрим для Воїна, не завжди те, що добре для Воїна, буде добрим для Відаючого, і навпаки. Тому завжди слід зважувати явище з усіх боків, з точки зору Вищого. Взаємодія і взаємоперетворення Білоби і Чорноби проходить на всіх рівнях і в усіх формах. Слід добре пам'ятати, що ці дві сили у світі знаходяться в однаковій кількості, жодної з них ні більше, ні менше, просто одна з них може бути більше проявлена, а інша прихована. Кожна з цих сил має свій період панування на Землі та у Всесвіті. Ці періоди проявляються у Добі і Ночі Сварога; таким чином за рахунок періоду руху і спокою вони врівноважуються. Пам'ятайте, те, що сьогодні зле, завтра може бути добре, а що сьогодні добре – завтра може бути зле. Від того завжди готові будьте світ сприйняти по новому. Відайте: щоб зрушити світ Явний, потрібна Сила не явна – Сила Духу, Сила Віри, бо одне без іншого не може. Як хочемо мати державу могутню, мусимо мати Віру так само могутню, бо як немає духу у народу, то позбудеться він і тіла. Віра істинна має в собі Веду Святу, Віра без Веди – ніщо. Віра – непідтверджена довіра, а Веда – то знання, які постійно доводять своє існування. Рідна Православна Віра єдина і багатопроявна, а від того містить у собі усвідомлення Віри і Веди. Під Білобою прийнято розуміти добре, чисте, активне, а під Чорнобою – зле, нечисте і пасивне. Білоба і Чорноба виступають примітивною формою оцінки дійсності, тому виникають такі поняття як добре і зле. Завдяки їм людина вибудовує собі вісь координат, яка допомагає їй порозумітися з іншими й орієнтуватися у просторі. Об'єднуючись чи ототожнюючись лише з одним проявом буття, ми творимо в собі несприйняття і відкидаємо частину себе, стаючи недосконалими. Під злом нам уявляються сили спокою і лінощів, які стримують активний рух вперед, та глупством є на це сердитись, бо завдяки цьому все відбувається тоді, коли Всевишнім призначено. Якщо бажане з'явилося у Яві, це свідчить, що сили Пітьми подолані і відбулось зростання якісне, а, отже, Світло переважає. Будучи частиною Рода Всевишнього, людина від народження (так само як і великий Батько) має в собі Світле і Темне. Світле – це всі задатки, таланти, схильності і можливості, а темне – це невігластво, хвороби, басури, недосконалості. Як світле, так і темне лежить глибоко на дні душі нашої, обплутане безладом і мороком. Усе це є наш скарб, лише потрібно це розуміти правильно. Кожен православний вкраїнець-русич незалежно від варни є Воїном Світла, тому він має бути завжди готовим до будь-яких змін і певного роду боротьби з ворогами. Ворогами його є лінь, неуцтво, жорстокість, підлість та інші низькі якості. Не потрібно викидати внутрішній бруд із себе чи втікати від нього, твердячи, що його немає, потрібно його досліджувати, виявляти причини виникнення і, полюбивши, прийняти його як частину себе. Відтоді творяться дива дивні, хвороби і недоліки самі по собі у душі розчиняються і з пітьми народжується світло. Якщо ми, напружуючи усі сили своєї душі, відкидаємо Чорнобу, починаємо її ненавидіти і боятися, від того вона, за законом єдності Білоби і Чорноби, ще більше переповнює нас і оточуючий світ, внаслідок чого виникають страждання. Тільки коли людина піднімається над своїм буденним рівнем розуміння й оцінки дійсності, відаючи, що Білоба і Чорноба – невід'ємні складові одного цілого, вона починає пізнавати закони Прави. До того часу, доки люди будуть негативно оцінювати один одного, у світі постійно буде існувати ненависть, страждання і боротьба. Внаслідок цього людина буде боятися, а лякаючись чогось, ми знову будемо притягувати те, чого найбільше боїмося. Бо що ми продукуємо і творимо назовні, те до нас і повертається. Сіючи навколо Добро і Світло, ми щедрий врожай щастя і любові зберемо!

Карб відання Триглава

У Триглаві перебуваючи, пізнаєш силу і слабкість,
Здобудеш Веду – наскільки будеш мати Віру,
лети над ними Соколом і тільки тоді ти згадаєш Себе.

Тлумачення

Всевишній Бог – єдиний і багатопроявний Рід – має у собі не проявлену форму Див і проявлену Рід, відповідно Рід у собі має Сварога і Ладу. Чоловічий і жіночий початки Всесвіту повністю взаємопроникні і взаємопов'язані, їх поєднання творить третю силу. Таким чином Сварог і Лада народжують Всесвіт, який є для них дитиною. Отже, дві протилежності і їх поєднання складають Священний Триглав. Світ триєдиний і існує у трьох станах: Творенні, Збереженні і Руйнації. "Велес книга" говорить нам: "Це ми були перші, що вклонялися Триглаву". Три сили – Батько, Мати і Дитина, – розгортаючись у просторі і часі (Диві), творять весь світ. Триєдність буття виступає обов'язковою умовою існування Всесвіту та всього сущого і не сущого та має три стани: початок, середину і кінець, але кожен кінець стає початком на новому етапі і в новій якості. Сила Всевишнього Рода триєдина ("три голубочки світ снують") – ширина, висота і довжина, розгортаючись, творять простір і об'єм. Три кольори (жовтий, синій і червоний) творять усе різнобарв'я можливих кольорів. Отже, весь наш світ трисутній і триєдиний. Триєдність Рода проявляється у Священному Дереві Рода, яке має у собі три глави, три рівні або три світи – Праву, Яву і Наву. Коріння Священного Дерева Роду, нижня глава, знаходяться у Наві – не проявленому світі першопочатків і попередників творення. Це світ Предків, спокою і передуючої сили прагнення щодо творення. Це нижній світ вже створених грубих матерій і вібрацій, що тільки-но показуються з Дива. В той же час – це світ руйнації і сталості, смерті і неіснування (для тих, хто знаходиться у Яві). Нава – це невидимий і, так би мовити, підземний світ. Загалом, це "той світ", світ, у якому панує безладдя, тому він може бути своєрідно духовним, надихаючим і радісним, а може бути жорстоким, чорним і злим. У Наві все роз'єднане, там кожне створіння – само за себе. Там є істоти, які народжуються для життя, але не досягнули Прави, бо за кривду свою були у Наву повернуті. Це світ, де панує Морок нерозуміння, духовна пітьма і прагнення руйнації. Ніхто там не бачить нічого, крім себе самого, недосконала душа там злиднями і басурами обступлена, які її гризуть; і мусить вона те терпіти, бо сама їх кривдою породила. Щоб вижити, душі тягнуться до Світла-Вогню, роздмухуючи його в собі. Та навіть цей темний потойбічний світ підпорядковується законам Прави, які приходять туди у вигляді Святого Духу Світла Прави – Світовида (Світо-Дива). Світ Яви – це стовбур і гілки Священного Дерева Роду. Це середня глава – серединний світ, у якому поєднані видиме і невидиме, матеріальне і духовне, світло і пітьма. У Яві Всевишній Рід "грається" сам з собою, творячи себе і руйнуючи, таким чином він пізнає себе у своїх творіннях. У цьому світі проходить життя людини, він явлений, видимий і дійсний, саме в ньому можна побачити вплив духу на матерію, а матерії на дух. Знаходячись у Яві, люди поєднують у собі душу і тіло, тому Ява – це найкраще місце для самопізнання і самовдосконалення. У ній людина, спостерігаючи за собою та оточуючими речами і явищами, пізнає творіння Рода (природу сущого). Бачачи повсякдень лики Всевишнього, вона має можливість через Віру і Веду (знання) збільшити силу Ведогню власної Душі і перейти на вищий щабель життя та розвитку своєї сутності, стати Творцем. Крона Священного Дерева Рода, верхня глава, – це світ Прави, світ духовного життя, Богів і природних законів, які пронизують усе створене Родом, даючи йому гармонію і лад. Права проявляється як у законах фізичного світу, які відомі вченим, так і в законах духовного світу, на яких розуміються Волхви. Тому вона здатна поєднувати, творити гармонію і рівновагу, зберігаючи створене; це світ тонких невидимих енергій. Права складає основу Віри та Веди, єднаючи їх між собою. У кроні Дерева Життя народжуються жолуді, які є душі-сутності світів, рослин, тварин, людей і Богів. Тому усі творіння просякнуті Всевишнім Родом, а від того все живе душею наділено. Та варна і якості кожної душі різні. Щоб вирости, розвинутися, усі сутності починають свій шлях знизу, у Наві і, виростаючи з-під каменя Алатиря, життя за життям збільшуються, покращуються і, зрештою, повертаються у Праву. Від того тіла зірок такі великі, що з землі видно. Усе буття душі проходить у Роді-Триглаві, тому душа праведна розуміння і єдності з Богами Рідними має прагнути. На Богів рівняючись і будучи з ними у Триглаві, людина йде до Бога, Богом стаючи. Людина суть плід і дитя Великого Рода, від того має у собі Душу і Тіло, які є Дивом і Родом, а відтак вона має стати яко Лада чи Сварог. Відайте: кожен чоловік глибинно у собі має від жінки, а кожна жінка має від чоловіка, яко вогонь має у собі воду, а вода вогонь. Будучи подобою Рода, тіло людини у Яві є Деревом Рода, а душа – Яйцем-Писанкою, яка тіло світлом Ведогню просякає, випромінюючи сяйво навколо. У світі ж потойбічному душа як Дерево Рода виступає, а тіло листям. Від того душа з кожним народженням зростає. Людина, яка у собі три глави, три світи пізнає, Триглавом оволодівши, силу дістане велику і непереможною стане. Навчайтесь відання цього таємного, протилежності буття усвідомлюючи і на собі випробуючи, будьте над ними і матимете головний шлях до успіху у будь-якій справі, адже ціле краще розрізненого. Оволодіти Триглавом – це означає жити по Праві, оволодіти законами творення Всесвіту і бути в єдності з Родом Всевишнім.

Карб відання Алатиря

Працюйте на ланах своїх,
бо Праця наша – то пожертва Богам,
для мудрості маєте Алатир-камінь
він вам захист є, він вам і нагорода

Тлумачення

Відайте Вкраїнці-русичі! Рід Всевишній подарував дітям своїм велику Святість Знань Віри і Веди Право-Славної, у Покон уложеної і у Вічному Камені викарбуваної на віки вічні. Той камінь усім каменям камінь, бо той камінь – Алатир. Знають його люди під іменами різними, рекучи його по-різному, бо він єдиний і багатоіменний. Алатир – це престол Роду Великого і сам Рід Трисвітлий, початок та кінець сущого і не сущого, вістря і виток Прави, найвища вершина її. Ціле складається з двох протилежностей, кожна протилежність має у собі два стани, два кінці. Тому з одного стає два, з двох – чотири, з чотирьох – вісім і так до безкінечності. З двох хрестів рівнораменних складаючись, він зірку восьмикутню формує. Хрест твориться від поєднання чоловічого і жіночого, вертикалі та горизонталі і має чотири кінці. Все живе має чотири періоди розвитку – народження, юність, зрілість, старість. Сонце-Дажбог з чотирьох сутей складається, як і Місяць Ясний. Рік Божий чотири пори має. У людей чотири групи крові є. Зрештою, чотири прояви Рода Всевишнього – вогонь, вода, повітря, земля – в основі Всесвіту лежать. Отже, Хрест є знаком триєдності і четвертинності, парного і непарного, чоловічого і жіночого, білого і чорного, які суть одне. Алатир складається з двох Хрестів – Сварг, косого та прямого, які, поєднуючись, восьмипроменеву зірку творять. Подвійні восьмикутні хрести-зірки (дві четвірки) – то суть образ Зародка Творення усього сущого, першокристал, точка, з якої розпочалося творення світу і сам світ загалом. У той же час це і стани, які проходить душа під час розвитку свого, будучи прахом камінним, рослиною, твариною і людиною. Людиною будучи, вона теж чотири випробування має: бути темним і непосвяченим, далі бути господарем, Воїном і Волхвом. Загалом, вісімка – це священне число, символ вічності, нескінченості руху, восьми сторін світу, навіть октава має вісім нот. У Колі Сварожому є вісім головних свят, у житті православного рідновіра є вісім головних вікових посвят, від якісного проходження яких залежить висота розвитку духу його у житті теперішнім. Поєднання восьми точок творять дев'яту в середині, а дев'ять – це число Рода Всевишнього, який суть Див і скупа Богів Рідних. Саме дев'ять місяців носить жінка дитину, бо Дев'ять – це три трійки – Триглав Небес (Три Абсолюти), які є першопочатки, що, знаходячись один у одному, творять все Існуюче. Найсильніші капища мають вісім вогнів жертовних з дев'ятим посередині. Дев'ята, головна точка є перетином усіх інших – це і є Алатир – священний "живий" камінь-зірка, прадавній знак присутності Бога. Він є суттю творіння, символом Всесвіту, який суть яйце, яке народив Першобог Сокіл-Рід; через нього душі праведні з Богами Рідними єднаються. Священний камінь Алатир (латир, олтар, вівтар) – це Око Рода, жертовник, який суть Родове Вогнище Всесвіту, він у Вирії світу Прави лежить, на всі боки світить, основу Дерева Роду складаючи. На нього Боги і люди треби приносять як вдячність і славу Роду Всевишньому за життя, яке він постійно народжує Вогнем свідомості, Морок просочуючи. Алатир – тілам і душам опіка вічна, бо він Око і серце Рода Трисвітлого. Вдячністю право-славного рідновіра Богу за свої народження і можливість самовдосконалення є життя по Праву, а відтак життя праведне: відано Роду служіння, прагнення єдності, ладу і добра, що у Роді земнім чеснотами і шляхетністю проявляється. Алатир є центр Всесвіту і сам Всесвіт, з нього виходять і у ньому сходяться всі шляхи духовні й матеріальні. Він проявляється у будь-якому місці Всесвіту або у всіх місцях одночасно. Алатир уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Сила і міць криється у незліченній і безкінечній кількості живих зародків-бруньок, що лежать під Каменем священним, і якими щовесни Дажбог засіває землю і людство. Смерть вражає лише листя (тіло) Дерева Роду, а стовбур і гілки (душа) залишаються вічно живими. Для того і Смерть потрібна, щоб знищити старе і нежиттєздатне, простір для розвитку даючи новим зародкам життя. Знаком Дажбожої Писанки (системи планетної) є Алатир-Зоря (серце галактики) – Сонечко Красне, тому славити Богів маємо до Сонця ликом обернувшись, або на північ звернувши до Зірок-Алатирів дальніх. Алатир-камінь, будучи джерелом Творення, є місцем відпочинку Рідних Богів, у ньому вони набираються його сили. Алатирем клянучись чи у замовляннях вживаючи, ми усю небесну святість у свідки беремо. Бо як у замовляннях мовиться: "Під тим каменем схована сила могутня, і тій силі кінця-краю немає"; "Хто камінь-Алатир зітре, той мій заговір пересилить". Зрозуміло, що Алатир перетерти неможливо, бо він і є сам Всевишній Рід, тобто весь Всесвіт загалом. В Алатирі закарбовані закони Прави, які складають Покон Рода, тому він є найвищою святістю і джерелом Веди. Це від Алатир-каменя бере сили Бог-громовик Перун. Крешучи з нього блискавиці, він розпалює грозове полум'я і заварює чудодійний напій – Живу Водицю, напій Богів, який несе у собі Живильну силу жіночого початку Всесвіту (для планети це дощ і роса); в той же час він добуває з нього і Вогонь який є силою чоловічою – ними він світ запліднює. Жива вода дощів воскрешає природу і дарує землі врожаї. Будучи глибинно вкраїнським витоковим знаком і символом, Алатир як ніщо інше єднає нас із Всемогутнім родом, своєю присутністю сприяючи духовному і фізичному розвитку і матеріальному добробуту Роду Вкраїнського. У зображенні своїм Алатир поєднує усі найсвятіші символи всіх релігій. Він є витоком інших Святих Знаків Вкраїнців-русичів – кола, хреста і триглава (тризуба). Головне, що повинен знати кожен православний рідновір, це те, що Алатир є вічний і незнищенний ланцюг, який єднає усе суще і несуще – Богів і людей, Предків і нащадків, оріїв, скіфів, антів, русичів, українців, усіх "мертвих, живих і ненароджених", як би ми не називалися у різні періоди творення у єдиний Рід. Сила Алатира безкінечна, як Всесвіта, всі релігії, енергії, сутності, світи є лише мізерною частинкою його.

Карб відання Свароги

Чи то у Небі, чи то на Землі
у Колі Живого явлення
усе перебуває в русі,
істинно те, що все має своє місце і час,
відаючи це – будь мудрим у вчинках

Тлумачення

Волхви велемудрі, за небом та рухом світил протягом тисячоліть спостерігаючи, помітили, що все, як на Небі, так і на Землі, рухається по Сварозі (колоспіралі). Менше коло крутиться навколо себе і більшого кола, більше – навколо ще більшого, і так до безкінечності. Оскільки обертання має певну тяглість, тому народжується Час і Число. Кожне Коло – Сварга переживає момент початку і завершення, даючи рух і сенс колу нижчого рівня. Уся сукупність кіл нижчого рівня творить єдину Вищу Сутність, від того Всевишній Род виявляє себе спокоєм, а Всесвіт рухом. При цьому якісна зміна в русі може розглядатися як кола якогось (циклу), частина (етап) окрема. Від того періодична колова зміна виступає причиною розвитку і руйнування, закономірністю існування Всесвіту. Рух Сварги і відповідна його ділянка (фаза) визначає спосіб існування будь-якого об'єкта чи явища, включаючи людину, народ і людство. Ці кола з обертанням Землі навколо Сонця пов'язані, а Сонячної системи довкола центру Берегині (галактики) нашої, яка обертається довкола міжгалактичного центру, а метагалактики – навколо центру Всесвіту. Обертання Землі-Мокоші навколо Сонця-Дажбога творить Сонячне Коло (Коловорот, Дажбоже коло) – календарний рік. Обертання Дажбожої Писанки (Сонячної системи) навколо центру Лади (Берегині, Галактики) творить Добу Сварогу – зоряний, сидеричний рік. Обертання Лади навколо Алатиря, Сварога міжгалактичного центру, творить Рік Сварога, а обертання мегагалактик навколо Алатиря Рода (центру Всесвіту, Ока Рода) творить Великий Вік Сварога (Велике Коло). Найбільше значення мають кола Вселенські (космічні) в десятки і сотні тисяч років. Доба Сварожа (Коло Свароже) проявляє себе у "зсуванні" Сварожичів (сузір'їв Зодіаку), від того трохи більше, ніж за 2 тисячі років змінюється сузір'я пануюче. Відайте, зорі сильно впливають на долю і життя людини кожної і людство ціле. Це з тим пов'язано, що сузір'я коливання своєрідні мають, які вони навкруги ширять, напливаючи на Землю і мешканців її впливаючи. Кожне сузір'я є маленькою подобою (мікромоделлю) Всесвіту, а отже і самого Рода Всевишнього. Тобто, певним Богом, який так само як і Рід має свою проявлену частину (зірки) і не проявлену (тонкі енергії Духа і Душі). Через сузір'я яке в цей момент на небі панує, Небесний Батько Сварог проявляється. Внаслідок обертального руху Земля час від часу починає віддалятися від центру галактики. Це до того призводить, що свідомість і позитивні якості людства зменшуються, Темна Доба настає. У цю пору розуміння (відання) Покону (а, отже, Прави і Звичаю) до найменшого зводиться, цінності духовні та родинність і людяність вельми занепадають, Веда (знання) недоступною стає, тому приходить час релігій спрощених, які не несуть глибинного розуміння дійсності. При цьому суцільна підміна понять відбувається, на всі поняття і звичаї нове пояснення накидається, яке Істині (Покону) не відповідає. Ці Сварги (цикли) багатотисячолітні у звичаї слов'янськім, подібно до доби земної, як велетенські Доби Богів розуміються, які мають у собі Південь, Північ, Сутінки, Світанок. Ці назви індоєвропейським Югам відповідають, тому взаємозамінними бути можуть. Необхідно пам'ятати, що найбільші зміни проходять не в крайніх точках еліпса (Сатья, Трета, Двупара і Калі-юга), а після їх проходження. Занепад свідомості людей з тим пов'язаний, що з центру Всесвіту, який Алатирем Рода є, постійно відбувається випромінювання Священного Вогню Рода, який Божою благодаттю, радістю, щастям, впорядкованістю та благоденствієм у Праві для людей виступає. Цей Ведогонь просякає усе суще і не суще, прямуючи від більшого до меншого і навпаки. Так він лине з Алатиря Рода у Алатир Лади, а з того – в Алатир Дажбога, а від сонця Дажбога прямує на Землю-Матінку. На землі Сила Ведогню розтікається по Алатирях Родового Вогнища. Сила тая могутня зверху йде від Сонця до людей, а потім від Алатиря Землі-Матінки через Родові вогнищя, Храми та Капища іде до людей з низу, а від них знову повертається у сонце, прямуючи далі до Алатиря Рода, і так вічно. Після кожної ночі неминуче Світла доба настає й при наближенні до Алатиря Лади (центру галактики) ми пробуджуємося, суспільство морально, фізично і світоглядово очищується, відновлюючи втрачені знання та здобуваючи нові. На планеті знову починає панувати праведність, мудрість і справжня духовність, людство глибше усвідомлює себе і своє призначення. Ідея Смерті і Воскресіння (відродження у новій вищій якості) Бога, Природи, Людини, Звичаю появляється на різних рівнях світотворення і є основою Рідної Православної Віри – етнічного віровчення українського народу. Відайте: року Божого 7511 розпочався Світанок Доби Сварожої. Тепер ми переживаємо поворотний період історії – Земля починає рухатися до центру галактики й наша свідомість починає прокидатися, вже з'являються промені світла, які передують Світлій Добі, але під ранок сон людства найглибший. Тому нас ще чекають великі випробування, які проявляться масовими заворушеннями, війнами, землетрусами, потопами та іншими природними і соціальними катаклізмами. Лише від єдності сили думки, доброї волі й праведності (Віри-Веди) Вкраїнців-русичів, слов'ян і кожної людини на Землі залежить, чи буде існувати людське суспільство, чи загине, як попередні цивілізації. Подібні катаклізми постійно виникають під час завершення циклу і залишаються у пам'яті людства як всесвітні потопи. Таким чином Земля-Матінка очищується від бруду і паразитів, які її нищать. Русичі покликані Трисвітлим Родом нести людям Вогонь Віри і Веди, своїм прикладом навчаючи їх життя праведного. Людська істота не досконала, тому її мислення може догматизуватись і закостенівати, накопичуючи "зовнішні форми", втрачаючи глибинне (внутрішнє) розуміння Прави (Світу Богів, Закону Божого у Поконі Рідної Віри). Тому час від часу потрібна очистка підсвідомості, яка протягом життя однієї людини відбувається в обрядах варнових і вікових посвятах (ініціаціях), а протягом життя людства – у циклічних геокліматичних і соціальних змінах. Людина, ситуація чи загалом існування будь-якого об'єкту чи явища відбувається, обертаючись навколо чогось, та настає момент, коли неможливо утримуватися на цьому рівні, тобто, піднятися на інший щабель, або звільнити його для когось іншого. Тому життя православного рідновіра – це теж Коло-Сварга, яке складається з варнових і календарних посвят. Піднімаючись чи опускаючись, людина символічно вмирає для цього рівня, щоб народитися на вищому. Щоб вижити під час катаклізму, Вкраїнці-русичі повинні переосмислити найглибинніші засади свого життя і змінитися, набувши нових якостей, або померти, ставши перегноєм для інших родів. Відповідно до розуміння Кола-Сварги Алатиря, кожне коло (явище чи процес), доходячи до кінця, перетворюється на свою протилежність, якщо не піднімається на вищий щабель. Джерелом розвитку і підняття на вищий щабель виступають як внутрішні сили людини чи (об'єкта), так і зовнішні. Зовнішньою силою щодо людини може виступити Прямий Божественний вплив, вплив середовища або певних людей, які роблять своєрідний поштовх для суспільства, як Волхви для окремої людини під час посвяти. Сьогодні Єдиний і Багатопроявний Бог стукає у серця русичів, змушуючи їх згадати і визнати своє призначення – бути вчителями Всесвітніх законів Прави для інших народів. В той же час слід розуміти єдність Всесвіту, а, отже, і те, що як ми обертаємося навколо світу, так і світ обертається навколо нас, тому можна стверджувати, що рух світил теж відбувається навколо Землі і ті процеси, які відбуваються на ній, теж сильно впливають на Вищі світи. Рідні Боги зацікавлені у тому, щоб людство вижило і продовжило свій розвиток до боголюдства.

_________________

Карб відання сутності Покону

Суть Прави Богами у Покон уложена,
І Русичам його у світи нести заповідано.
Немає Поконів інших, а лишень
кожному Роду дані Звичаї і Відання до лиця його.

Тлумачення

Вкраїнці-русичі, відайте! Ви – Дажбожі Онуки, Сини Сонця – руси, русичі, слов'яни. Ви діти Велеса і Перуна, Богів Рідних нащадки. Наше відання Роду, Священного Покона і Славлення Прави принесли на землю Предки Рідні, Боги Прави. Ці досконалі знання пояснюють будову Всесвіту і нашого світу, визначають лад і причини його розвитку та занепаду, свідчать про місце людства у Всесвіті та призначення кожного з його родів. Вони навчають русичів, як бути чистими і правдивими, добрими і щирими, даючи лад родам своїм. Покон – це виток, початок і водночас сукупність правил і законів Прави, за якими побудоване все існуюче і неіснуюче. Від того для русичів Покон – велика святість, відаючи яку людина мудрості набирається, як у світі жити і своє життя впорядковувати. Життя кожного – суть пізнання законів Прави, які Покон складають, хто краще Покон відає, той ближче до Богів стоїть. Покон є витоком і першоосновою незмінною будь-якого Звичаю. Покон наш у предвічному Алатир-камені закарбований, що у Вирії під Дубом-Стародубом лежить. На ньому Священний Вогонь Рода горить, на всі світи Світло Віри-Веди ширячи. І є той Вогонь з Алатир-каменем одно. Хто до світла тягнеться, той у Світлі закони Прави пізнає, що Покон складають. Кожен русич, маючи розуміння Покону, має можливість правильно визначити покликання та призначення своє у світі Яви, а від того відати, які обов'язки на нього покладені і права які з них випливають. Коли Рід який живе, Покон відаючи, то найкращі часи, бо дотримується він шляху найкращого для розвитку свого. Бо Всевишнім Родом заповідано, що маємо стати Богами у Праві, тому він послав синів своїх на Землю Матір Рід Синів Сонця започаткувати. Від того Покон Рода Ведогнем горить у Душах наших, щоб ми істинний шлях відали і жили по Праві. Тому мусимо вести себе гідно, йдучи стезею Прави, та про Вічне дбати, бо тіло тлінне, а душа вічна. Мудрість Покону Рода є вічна, бо вона є розуміння Всесвіту і законів Прави, на яких він тримається. Для всіх Родів Земних Покон один, але кожний по-різному його відає, тому Звичаїв стільки, скільки Родів на Землі. Відання Покону породжує Звичай, тому що Покон різні роди і раси кожен по-своєму пояснюють, а хто істинно пояснює, той живе з Рідним Богами у злагоді. Є роди, які до Білоби тягнуться, а є ті, що до Чорноби, тому керують вони кожен у свій час. Відайте: в одному Роді є люди з різною силою знань, від того є Відаючі-Волхви, Вої, Господарі і темні, непосвячені Ті, що знають більше, Звичаї запроваджують, Покон пояснюючи. Від різності між варнами є звичаї Волхвів, є звичаї Воїв, а є Господарів. Кожний із цих звичаїв вчить, як своє призначення виконувати. Вірне розуміння Звичаю передається у варнах і родинах прикладом власним у законах неписаних, як поведінки, так і стосунків родових та у ставленні до себе і Природи-Матінки. Звичаї кожної родини зливаються у звичаї країв, звичаї варн – у родовий стрій, а разом вони зливаються в єдиний і багатопроявний Святий Звичай Роду Вкраїнського, який є шляхом Роду нашого, Рідними Богами заповіданий. Покон суть незмінний, а Звичай з плином часу міняється. Може назва змінитись, прояви певні, пояснення інше бути, та внутрішня суть Покону Рода незмінною лишається. Тому Звичай – це зовнішній вияв Покону. Внаслідок впливу колоспіралі руху буття Священний Звичай Рода, який у Вірі і Веді проявляється, має свої піки розвитку і занепаду, подібно до того, як на Купала Сонце найвище, а на Коляду – найнижче. Відання смерті й воскресіння у вищій якості Бога, Природи, Людини є основою Священного Звичаю – відання Віри Православної споконвічного, родового віровчення роду вкраїнського. Таємницю сю добре видно на прикладі Сонця-Дажбога, який народжується як Божич і символічно "вмирає" як Сивий Яр. Так само і Священний Звичай відання – славлення Права русичів вічно живе і символічно вмирає, щоб народитися оновленим на новому, вищому щаблі розвитку нашого народу. Пам'ятайте: зміни можуть стосуватися лише зовнішнього прояву Звичаю, тому що внутрішнє, сам Покон Рода, зруйнованим чи якось зміненим (реформованим) бути не може, це поняття Священне і Вічне, як і закони Всесвіту, які його складають. Від того Віра наша Православна єдина і багатопроявна, безперервна і незнищенна, як світ Прави, до якого прагнемо. Свідомість людини теж підпорядкована закону Сварги, тому ясне і чітке відання Прави, а з ним і Покону Рода, поступово стає прихованим і недосяжним для розуміння, мислення догматизується і костеніє, накопичуючи лише "зовнішні форми" звичаю, втрачаючи його внутрішню суть – Покон. Та з часом, після випробувань і потрясінь, знову наступає Світла Доба і все повертається до кращого. Людині теж час від часу потрібна очистка підсвідомого, яка протягом життя здійснюється в обрядах варнових і вікових посвят, в той час, як для землі такою очисткою потопи і землетруси є. Для очищення і відновлення свідомості потрібен час, внутрішнє прагнення і обов'язково поштовх зовнішній. Поштовх той відродженням відання Прави здійснюється, під час повернення на землю Рідних Богів або людей, в яких вони проявляються. Ці люди стають Провідниками Духа, бо внаслідок сходження на них Сили Рода мають Дар відати Праву і Покон. Такі люди стають для інших Вчителями і ведуть за собою свої народи до блага. Відайте: усі найвеличніші Провідники людства були арійського-руського-вкраїнського роду-племені. Відаючи Покон, вони під різними назвами несли людям єдину і багатопроявну Віру – Веду Православну, яку народила наша Земля-Матінка.

Карб відання Віри Істинної

Віра наша істинна, бо Праву славимо,
З Праотцями йдемо до Вирію,
Богів Рідних тримаючись

Тлумачення

Відайте Вкраїнці-русичі! Віра наша Рідна, з Покона Роду походить. Покон з законів Прави складається, а закони ті про те, як світ снувався, чому все діється так, а не інакше, про те як невидиме з видимим спілкується, як душу Світлом Рода наповнювати, у вічності і благоденстві перебуваючи. Від того він виток є всім вченням та вірам різним. Відкривається істина законів тих тому, хто у множинності єдність бачить, а у єдності множинність, тим, хто серце своє Богу предвічному відкрив і знає, що нема доброго і поганого, а лиш рух законів Прави. Кожному з нас Родом Всевишнім дано мати місце своє у світі, а від того бриніння душевне, призначення, відання, силу та досвід. Тому кожна людина неповторна, як і шлях пізнання дійсності, яким вона йде. Цих шляхів тисячі, вони проявляють себе вірами різними, вченнями та ідеями, одні з них ведуть вгору, до Світла інші в низ, у Пітьму, від того дуже легко помилитися і зазнати Недолі Чорної, коли душа тисячами років, втілення за втіленням буде блукати з Яви у Наву, не знаючи Істини і Світла Прави. Відайте: найкраще шлях торується разом з Родом своїм, бо тисячі шляхів, які до Бога ведуть, мають лиш один напрям, який у пізнанні Дерева Рода полягає, бо пізнання те дає прозріння духовне і відання божественності оточуючого світу, яким і є Рід Всевишній. Для того, щоб піти, потрібно повірити, що на іншому кінці шляху є те, що ти чекаєш, а чекати і прагнути людина повинна одного-пізнання Бога Богів у Всесвіті і в собі, від того людина опору отримує у Богах Рідних, надалі Віра через Веду укріплює. Відайте, що істинна Віра повинна в людині радість і щастя будити, до життя і творення надихаючи. У праведності живучи, русич повсюдно підтвердження своєї Віри бачить, за світом спостерігаючи, розмірковуючи і благості прагнучи, у Яві закони Прави пізнає. Коли ж Віра законам, за якими душа розвивається і світ твориться, не вчить та у природі підтвердження не знаходить, – вона не є істинною. Буває, що людина хоче все зробити по волі своїй і проти замислу Божого йде, від того в неї страждання виникають, вона роками бореться з труднощами, джерело яким – вона сама. Лише зрозумівши, що все у світі має свою душу і відання, людина починає вчитися зі світом у злагоді жити, досконалість шукаючи, для того з Родом та світом оточуючим єднається. Істинна Віра людину з Богами єднає, на чуттєвих станах душі ґрунтуючись, які зверненням до Богів Рідних підсилюються, від того людина не просто вірить, а відає, відчуває і насолоджується любов'ю Рода Всевишнього. Вона Шлях свій у Роді земному бачити починає, і в усьому любов і допомогу Рідних Богів бачить. І навіть коли важко, русич Роду Всевишньому за любов дякує, бо чим більше випробування, тим більшого успіху досягнути можна, чим більша небезпека, тим радісніша перемога. Шлях до Бога лежить через розуміння, що все добре і зле, що з людиною трапляється, від неї залежить, і коли вона сама бере відповідальність за своє життя на себе, нікого у своїх негараздах не звинувачуючи, тільки тоді вона може стати Творцем себе, своєї долі і від того Бога пізнати. Бо душа людська при цьому стає зрілою, мудрою і божественною, через то її Права Роду Всевишнього відкривається. Наш істинний шлях завжди з нами, тому ми його і не бачимо, бо живемо в ньому, у тих законах і звичаях, які з молоком матері всмоктали, від того і не замислюємося звідки що у світі взялося і як нам у ньому жити. В той же час і знати не хочемо, що все, що б ми не робили, добром чи злом до нас повертається, життя наше змінюючи. Русичі! Знати ви мусите, що від боротьби світу Яви втікати не можна, навпаки, сміливо на труднощі йти потрібно, бо вони для того і дані, щоб ви кращими і сильнішими стали, до Богів мудрістю любові і силою відання наблизились. Істинно віруюча людина знає і відчуває, що Істина Покону і сили Вищі насправді є, і русичам вони завжди допомагають коли тримаємося ми їх. Від того, у світі живучи, вірити треба у справедливість і правду. Не потрібно боятися невидимого, якщо по Праві живеш, тому жити треба легко і радісно, а труднощі всі розуміти слід, як уроки мудрості, які для збільшення сили духа твого Всевишнім дані. Відаючи се, не потрібно нікого у негараздах звинувачувати, бо сила зростає, лише коли терпеливо працюєш над збільшенням її. Глибину розуміння світу в собі збільшуючи, ви з Богами Рідними на події і долі світу Явного впливати починаєте. Та метою вашою не зухвалість і самолюбство бути мають, а прагнення місце своє знайти і призначення виконати, щоб Світло божественне у собі збільшити. Тоді для людини світ міняється, вона перестає бути хлібожерцем і замість того, щоб від світу брати лише, вона, усе маючи, починає іншим віддавати і нове працею своєю народжувати, Творцем стаючи. Коли ж людина у багатоманітності єдність побачити зможе душею своєю та докорінно відчувши, вона прокидається як Бог для нащадків своїх. Коли ж свідомість людини тьмою покрита, їй потрібен Наставник і Провідник Духовний, інакше без ясного Світла Віри Істинної вона у вічності заблукати може. Біля Родових Вогнищ русич завжди справжню Веду знайти зможе, ретельно зберігається вона родами священними, родами волховськими, які мудрість Роду нашого для нащадків бережуть, і духовне Вогнище Віри Рідної, Віри Православної підтримують, щоб душі русичів у тьмі не загубилися, а до предків у світлий Вирій у Праву йшли, у радості і благості Богів Рідних славлячи. Пам'ятай, ставши на шлях Віри Роду свого, вірно ним йти маєш, Віру і Веду у собі збільшуючи. Найкраще знайдеш лише серед душ своїх рідних, бо те, що для одного роду добре і Богом дане, те для іншого роду смерть.

Карб відання Шляху

Народившись, шукай свій шлях,
знайшовши сю стежину, візьми від неї усе,
що вона дати може, а далі ступи на іншу.

Тлумачення

Кожна людина від народження різна та неповторна, бо має притаманні лише їй особливості, що здібностями виявляються до праці різної, уміння певного чи ремесла. Це виникає від того, що все у світі має своє призначення, яке і для людини є, воно Долею або Шляхом зветься. З потойбіччя приходячи, Душа має завдання, на неї Родом Всевишнім покладене, яке у світі Яви виконати має. Кожній Душі завдання різне, по силі її. Душа, проходячи життя за життям у світ Яви, стає більшою, світлішою і міцнішою, досконалості певної досягаючи. Від того вона, щоб виконати Волю Всевишнього, сама може вибрати той час, родину і навіть країну, у якій вона народитися хоче. Народившись у накреслений наперед час у місці певному, Душа людини наперед знає своє призначення, а, отже, і ті завдання, які перед нею Родом Всевишнім покладені, те, що вона вирішити або чого навчитися у світі білому має. Відайте, усі Душі – то плоди Священного Дерева Роду і жити по Праву їм накреслено наперед. Ми з'єднані з душами наших Предків через Див, творячи єдине Древо Роду Православного, якого духовна й тілесна спорідненість проходить через усі світи й усі рівні буття. Дотримуючись законів Прави, рідновіри повинні йти шляхом істинним, ведучи життя праведне, досконалості душі і тіла прагнучи. Таким чином ми підтримуємо зв'язок між "мертвими, живими і ненародженими", русичами, Синами Сонця, що знаходяться у світах Нави, Яви і Прави. Кожний православний повинен пам'ятати, що він є частина нитки, що земне і небесне, минуле і майбутнє єднає. Єдність ця Роду нашому швидше розвиватися дозволяє, до боголюдства ведучи. Коли Род земний з Родом Всевишнім за законами Прави єднається, то ясно бачить він свій шлях та потребу існування у світі білому. Чистота Душі і Тіла Роду нашого дає можливість знову народжуватися Світлим Душам наших предків, які приносять із собою з потойбіччя нові знання і вірне розуміння світу Прави. Адже вірні знання – Веда – є основою творення більш досконалого Роду земного. Часто буває так, що недосконала душа, народившись, забуває, для чого вона у світ Яви послана, тоді відаючі люди повинні допомогти Шлях її Всевишнім призначений побачити та прикладом добрим наставити. Для пізнання своєї суті вона повинна йти саме ним, бо лише він є для неї шляхом істинним. Це Шлях, на якому людина як квітка розкриється, свою обдарованість і неповторність світу явивши. Істинний Шлях дарує щастя і задоволення від праці, дає можливість піднятися вище і бути у злагоді із замислом Роду Великого. Людина, яка призначення своє знайшла і на шлях вірний стала, є шляхетною, від того є шляхетний Господар, шляхетний Воїн, або шляхетний Волхв. Відайте: увесь Рід Українців-Русів шляхетний є, від того він любий Богам Рідним. Відайте: розуміння дійсності й усвідомлення суті своєї починається з бачення проявів Душі своєї, її потреб і прагнень, бо се вона навколо себе події різні спричиняє. Все у світі взаємопов'язане і побудоване за одними і тими ж законами Прави, тому пізнання себе є єдиним шляхом до пізнання Всесвіту і Роду Всевишнього. Ці закони у кожній праці проявляються, їх людина на кожному рівні пізнати має, тому Душа, розвиваючись, Господарем людину робить, а далі у житті наступному Воїном, а потім і Волхвом велемудрим. Та кожний раз розуміння суті своєї дає людині відповіді на ті питання, які потреби життя перед нею ставить. Тільки пізнавши себе, ми можемо зрозуміти і побачити свій шлях у життя цього втілення душі нашої. Прагненням мудрості досягаються знання і можливості рівня відповідного, та для того, щоб взяти від світу, потрібно щось віддати йому. Отримавши мудрість від Предків наших рідних, ми повинні навчити і віддати ще й того більше нащадкам нашим, а відтак від кожного з нас залежить майбутнє дітей наших і Роду нашого. Пізнавши себе, ми відкриваємо перед собою своє місце у Всесвіті і знаходимо своє особисте щастя. На цьому шляху самопізнання пам'ятайте, що усі людські страждання виникають від того, що людина не усвідомлює свого місця і єдності світу в його багатоманітності. Внаслідок того, що все є різним, вона думає, що світ поділений на біле і чорне, однину і множину. Насправді це лише різні прояви єдиного – Всевишнього Рода, тому і побудовано все на законах одних. Нерозумна людина, мислячи недосконало, зі свого рівня не може до кінця усвідомити вищі рівні і потребу протилежностей у Всесвіті. Відайте: не може бути біле без чорного, єдине без множинного, бо то суть одно, у Роду Всевишнього усі люди, явища і події поєднані. Для того, щоб існував Всесвіт, все повинно рухатись між його проявами. Тоді виникає взаємодія, ця взаємодія може бути досконала і недосконала, недосконала взаємодія приносить страждання і роз'єднаність. Коли людина роз'єднує духовне і фізичне, внутрішнє і зовнішнє, тоді вона, як сокіл з одним крилом, який не здатен летіти і від того страждає. Для того, щоб з'єднатися з Всевишнім Родом і жити по Праву, кожен повинен пізнати свої сильні і слабкі сторони, пізнати у собі чоловіка і жінку, дитину, дорослого, батька-прадіда і побачити, як ці стани взаємодіють у нас, лише тоді людина досягає досконалості душевної і стає справжнім творцем долі своєї. Для православного рідновіра місце і час, де він зараз перебуває, є найкращим, адже чи бути у благості Прави, Вирії у своїй душі творячи, чи йти до Нави, творячи у ній для самого себе Пекло – це його вибір. Володіння законами Прави і вірне розуміння світу дає людині розуміння свого місця, і від цього вона щаслива. Та часто свідомість людини буває затьмарена і вона сама не знає, чого хоче, у невіданні перебуваючи чи на шляху хибному, вона може душу свою занапастити, тьму і морок навколо сіючи. Для того, щоб людей до світла навертати, Трисвітлий Рід Волхвів покликав, вчителями у Яві поставивши, і призначив Віру-Веду Роду своєму нести, про Родове Вогнище дбаючи. Чим більше світлих людей, тим навколо світліше, і чим більше людей стануть щасливими, тим щасливішим буде оточуючий світ. Вибравши шлях невірний і не маючи істинної Віри та Веди, людина живе не праведно, не істинно і сама змушує себе страждати, не маючи змоги світ усвідомити, законів Прави не відаючи. Бо Віра – це шлях до Бога, а шлях може бути прямий і світлий, а може бути кривим і темним. Найкраще людині підходить той шлях, який її рідними предками витворений і народом перевірений. Дбайте про те, щоб людей тих, що істинним шляхом ідуть, у Роді більше було, тоді і Рід весь істинне своє призначення виконуючи, вірно до Богів Прави іти буде. Істинна Віра – Веда дає істинне переконання. Переконання – зерно Рідної Православної Віри, істинність якого спостереження за дією вічних законів Прави і відчуття присутності Рідних Богів перевіряється. Сила нашого Роду в єдності Переконання кожного Вкраїнця-русича, бо відаємо, що життя поза Родом неможливе. Наші Боги з нами повсякчас, ми самі можемо стати Богами, коли цього бажати будемо, матимемо достатню Силу Переконання і волю Богів на те. Дажбожі онуки ми, стоїмо на рівних з Богами нашими, маючи їх за провідників і Світло найвище через те, що Боги суть наші Великі Родичі, а ми їх діти вірні. Дитина слабша, менше знає, та настає час, і вона виростає батькам рідним на радість. Силу Божеську у собі маючи, ми і тільки ми, подібно до Батька Рода, є джерелом усіх радощів та труднощів, які з нами стаються. Усі труднощі, які у нас виникають і переслідують, від того, що ми Силами Божеськими, що у нас в Душі є, володіти не вміємо, розуміти свій істинний шлях не хочемо, тому самі себе через необережність мучимо, причини того не відаючи. Душа на світ Явний впливаючи, творить його в залежності від того, як ми світ білий сприймаємо. Коли погано, то вона робить назовні тіла погано, коли добре, то добре. Тому у собі бачити треба, яка чорна думка в нас спричиняє появу чорноти навколо, тоді ми зможемо ту тьму подолати, думку свою на добру змінивши. Спостерігаючи за своїми думками і розмірковуючи над ними, можна побачити і зрозуміти, чому навколо відбуваються події певні, а від того передбачувати, те що чекає нас. Спостерігаючи за зовнішніми проявами, ми можемо побачити те, що у нас усередині і навпаки. Слід добре пам'ятати, що Рід єдиний і багатопроявний, а, отже, кожна людина як прояв Всевишнього Рода – єдина і багатопроявна. Єдиним у людини є тіло, а душа завдяки проявам і станам своїм є багатопроявною, тому вона для пізнання найважча. Душа, назовні проявляючись, творить багато матеріальних ситуацій навколо тіла, ці ситуації відображаються у матеріальних і душевних змінах. Проходячи через радощі і прикрощі, Душа вдосконалюється, для проходження цих ситуацій вона і народилися. Саме так ми вдосконалюємося як Творці. Якщо ми творимо свій світ навколо себе усвідомлено і узгоджено з іншими людьми, родами, народами, Богами, ми йдемо шляхом істинним, тому досягаємо досконалості.


_________________

Карб відання Життя Праведного

Живіть у світі по Праві,
Кривду минайте, а Правду шукайте,
і будете мати життя вічне
З Богами у Роді Великім

Тлумачення

Пізнання законів Прави виступає головним змістом Рідної Православної Віри. Права являє собою сукупність законів творення, збереження і руйнування Всесвіту. Кожен обряд чи ритуал Рідної Православної Віри відтворює собою дію священну Рода Трисвітлого при розгортанні і згортанні Всесвіту, тому дотримання основ віровчення православного дозволяє людині з Богами з'єднатися і життя своє якнайкраще прожити. Права проявляється в людині у внутрішньому, глибинному віданні Істини і усвідомлюється як совість та відчуття вірності дії. Істиною виступає пізнання людиною законів Прави у самій собі на кожному етапі розвитку власної Душі. Душа – це є невидимий прояв Рода і його нерозривна і невіддільна частка, тому вона вічна, як і сам Всевишній. Люди приходять у світ Яви для того, щоб вчитися бути Творцями, щоб згодом стати Богами. Як Род виступає своїми проявами, так і людина може у певний період часу виступати проявом Рідних Богів – Перуном, Велесом, Світовидом та ін. Людина як Творець творити здатна духів і басурів – сутності невидимі (тонкоматеріальні), які можуть їй допомагати, а можуть і шкодити. Загалом, усе живе має свою Душу і Дух (свої інформаційні сутності). Кожна людина, Творцем будучи, творить навколо себе свій Всесвіт – коло своїх друзів, знайомих, інтересів, випадків та пригод, в яких вона опиняється. Усе, що діється навколо неї і з нею, – це є прояв її внутрішньої сутності, тих бажань, потреб чи завдань, які змушують її Душу творити. Позаяк людина діє до певної межі у замкнутому просторі свого рівня (Яві), на неї впливають думки, бажання і потреби інших людей; таким чином вона вчиться взаємодіяти з іншими для досягнення мети. Лише у Роді будучи, людина досконалості досягнути може, бо від Роду відірвана, вона у світах потойбічних не має берега, до якого вона пристати могла б. Рід єдиний у трьох світах, від того єдність постійно підтримувати маємо, бо праведно се і конче необхідно для життя нашого. Відайте Вкраїнці-русичі: коли у Яві живучи, цілі і мета, до якої людина прагне, починають суперечити її призначенню (для виконання якого вона народилася), вона сама починає себе руйнувати. Людина, яка доходить до межі своєї руйнації, і свідомо Рід занапащає, вона з Роду вилучається незалежно від світу, в якому вона перебуває, і опускається на нижчий рівень – це є прояв Справедливості Прави, за яким Перун наглядає. Права спрямована на допомогу тим, хто живе згідно з її законами, адже її знання дозволяють жити у відповідності до того, що від Роду нашого Всевишній Рід потребує. Права діє в усьому і регулює діяння Богів, людей, рух зірок, планет, галактик і Всесвіту загалом, вона самого Роду Всевишнього суть, тому є силою найвищою. Після смерті людина, що жила по Праву отримує право на вищий щабель піднятися, місце їй гідне зайняти у впорядкованому світі Прави. Усі інші за власним бажанням або від невідання продовжують перевтілення доти, поки не досягнуть досконалості, а потім на все їх власна воля. Після вічної боротьби у недостатньо впорядкованому світі Яви, світ Прави люди сприймають як блаженство у Вирію. Та отримати право (дозвіл) на перебування у світі Прави може лише та Душа, яка, будучи людиною, у Яві пізнавала світ, навчалася бачити і застосовувати закони Прави, дотримувалася мудрості карбів Віри, знайшла своє призначення і йдучи шляхом істинним, виконала його щодо себе, родини і роду. Людина негідна, нешляхетна не може попасти у Вирій (світ Прави), адже вона живе за іншими законами. Права її не прийме. Зміна стану будь-якого явища завжди перебуває у Роді Всевишньому, тому звертаючись до нього по допомогу та почавши жити праведно, щиро визнавши свої борги, що помилки життєві суть і виправляючи їх, кожен може досягнути Вирію. Відайте: людська природа до рівноваги схильна, тому вона зупинитись намагається часто, перестати розвиватися і вдосконалюватися. Внаслідок того в житті людини починають з'являтися випадки всякі, які її змушують рухатися далі у розвитку своєму, адже рух – це основа Життя, а, отже, і основа та спосіб існування Роду. Життя можна прожити якісно і неякісно, тобто праведно (досконало) чи не праведно (не досконало) для цього втілення. Люди повинні вміти із задоволенням виконувати ту працю, для якої вони народжені, адже вони самі її вибрали. Зректися життя велика кривда є, бо це є дар Богів, на якому Всесвіт тримається. Люди разом з Богами творять Всесвіт, будують свою хату, щоб мати де жити. Коли людина виконує свою, тільки їй призначену працю, тоді вона отримує задоволення від неї. Деколи важко зрозуміти, що саме вимагає від тебе Всевишній, тоді необхідно навчитися вдивлятися у свою внутрішню суть, досягати змінених станів душі. Людина здатна долучатися до знань, які знаходяться "на небесах" у Праві – саме звідти приходять вчення, ідеї та відання того, що має статися або як потрібно жити. Важливою частиною праведного життя людини є розуміння Правди (праведного життя, життя по Праві) і Кривди (неправильного життя, калічення життя). Хоч Кривда – явище руйнівне, та коли руйнація необхідна, тоді це не кривда. Кривда – це тоді, коли відбувається руйнування недоцільне, тобто рух відбувається криво (не оптимально), внаслідок чого такий шлях до успіху не приводить. Кривда – це коли шлях частини відбувається проти або всупереч шляху цілого, що призводить до втрати ладу. Щоб визначити, де Правда, а де Кривда, кожний випадок потрібно розглядати з усіх сторін (комплексно), а для цього великі знання потрібно мати. Шляхетна людина кривдником бути не може, бо інакше вона перестає бути шляхетною і праведною.

Карб відання Карни

Правду любіть, бо вона вам від Прави.
Мудрістю Богів Рідних освячуйтеся,
тіла і душі очищуючи.
Бо прийде Карна з Недолею чорною,
гнів Богів звістуючи,
щоб згадали ви про шлях праведний

Тлумачення

Відайте, Вкраїнці-русичі! У Роді все має свою причину і наслідок. Що б у Світі Білому не діялося, день чи ніч стояла, Боже явище чи стан природи – усе має свою причину, внаслідок якої вони з'являються, і саме це явище чи стан є причиною наступних змін, подій чи явищ. Першопричиною і Першонаслідком усього є Всевишній Рід і закони Прави, які з нього витікають, як джерела чисті. Немає кінця-краю переходам причини в наслідок, життя у смерть і навпаки. Цей ланцюг взаємоперетворень творить життя та існування всього сущого. Людина, яка народилась, має своє призначення, виконання якого є головним обов'язком її життя і необхідною умовою для підняття на вищий щабель духовної досконалості. Кожній людині визначено найпряміший і найкращий шлях зростання її Духу. Душа людини містить у собі знання про цей шлях і Світлі Боги, проявляючись у її свідомості, постійно закликають людину до світлого, чистого, правдивого, любові і справедливості. У кожної людини є свій Бог-опікун, шляхом якого вона йде. В той же час у Душі людини є темна частина, у якій збираються темні думки, чорні бажання, підлість, зрадливість, ті риси душі, які вона не хоче в собі бачити.
Відайте: Душа людини цільна; і нема такого темного, яке не могло би стати світлим, і нема такого світлого, яке не може стати темним. Якщо людина у темну частину душі не заглядає, причини чорноти не з'ясовує і не виправляє, вона сама собі може створити бісів, які її душу ятрити будуть, зі шляху вірного збиваючи.
Відайте: Світ Прави – це світ надприродного, надпрозорого, найтоншого і найдосконалішого. Коли людина не хоче зростати, виконувати своє призначення, мудрості не шукає, а живе лише тваринно – це свідчить, що вона не відає законів Прави. Не відаючи законів Прави, вона йде хибним шляхом, чинячи кривду. Душа її від того кривдою обліплена, брудом ницості заляпана, від чого стає важкою і по смерті не може піднятися у світ Прави, тому прямує у Наву. По тому, якщо на те буде воля Рода, вона знову відродиться на землі у Світі Білому, щоб знову пройти труднощі чи радощі, завдання чи випробування, які їй треба пройти чи пережити, щоб стати досконалою і богоподібною. Тільки маючи необхідну якість, вона досягне Світу Прави. Потік законів Прави є безперервним потоком причин і наслідків сущого, тому постійно підтримується Всевишнім Родом, метою якого є якнайбільше поширення у Диві Світу Прави. Світ Прави творить Духовну, Божественну частину Всесвіту. Якщо людина стає наперекір намірам Всевишнього і не прагне духовної досконалості, то вже при житті вона починає на собі відчувати важкість, яка не дає їй можливості жити вільно, життя йде погано і безладно. Якщо вона продовжує занапащати себе, то заподіює собі хворобу та швидко вмирає. Душу, яка потрапила у Наву, зустрічає Богиня Карна; вона підсилює неузгодженість, нерозуміння, страх чи жадобу, від чого Душа починає сильно страждати від тих басурів, яких вона сама створила. Людина є Творець, бажаннями недобрими вона витворює невидимі живі істоти, які є або Добрі Духи або басури. Добрі духи людині допомагають, життя її стережуть, а басури силу людини забирають. Ці басури за людиною у Наву йдуть і там душу безтілесну мучать. Коли настає час, Карна з дозволу Рода душу у Яву відпускає. Щоб душа знову у Яву повернулася, потрібна добра воля люду Православного, який душі Предків у Яву покличе, щоб відродилися русичі, які того потребують. Отримавши у Яві нове тіло, душа має шанс навчитися того, що вона минулий раз не зрозуміла, не пережила і не вивчила. Ведучи праведне життя, чесно вдивляючись у свої недосконалості, прагнучи покращити себе, просочити світлом Прави темну сторону своєї натури, людина стає більш ладною і внутрішньо узгодженою. Від цього душа її стає чистою, світлою та легкою; це дає їй змогу піднятися у вищий світ Прави, де проходить свою науку, і так аж допоки не стане Богом, проявом Рода, який відповідає за певні принципи або ділянки Всесвіту. Коли ж людина не робить ніяких висновків і знову починає вести безпутне життя, до неї з її свідомості знову приходить Карна. Вона нагадує душі про вірний шлях прикрими випадками і труднощами, а згодом і хворобами. Це потрібно для того, щоб людина зупинилася і замислилася: чи вірно вона живе, чи вірний шлях вибрала і чи досягне вона на цьому шляху досконалості? Зрозумівши, що вона робить не так, людина мусить щиро визнати перед Богами свою провину і докласти зусиль, щоб її виправити. Якщо це не відбувається і неправедне життя продовжується, ситуації стають все більш загрозливими, покарання все більш суворими і, як остаточний засіб, Доля повертається до людини чорним обличчям, перериває нитку свою і Морок Смерті поглинає її. Свідомо чи несвідомо чинячи кривду, прагнучи не свого місця, ми караємо самі себе, відриваючи себе від єдності Рода.

Карб відання Родового Устрою

Піднімися на гору і працюй,
виконуючи свій обов'язок,
Так подолаєш другу, станеш на ній,
будь з Богами, і бийся, захищаючи Рід свій,
Вони виведуть тебе на третю, з неї лети у Сваргу

Тлумачення

Людина є невід'ємною частинкою роду, народу й Всесвіту загалом. Відайте: народ – це не просто якась кількість людей, а єдине і багатопроявне творіння, – земний Рід, жива істота, яка складається з кровно і духовно пов'язаних людей, тому він має свою Душу і Тіло, виступаючи вищим творінням відносно кожного окремого роду чи людини. Душа Роду земного – то дух нації, її віра, мова та звичаї, те, що до діїї Рід спонукає, радість та щастя дає, а Тіло – то усі люди, які у народі суть. У земному Роді кожний займає своє місце і рівень відповідно до того призначення, з яким він цього разу у життя Яви прийшов. Так у народі Великий Триглав проявляється, що творить три відмінних рівні розуміння світу та призначення в ньому людини окремої. Кожний з цих трьох рівнів групою людей виступає, суспільним станом, який має назву варна (варта). Варна – це вартість, сукупність знань, вмінь, схильностей та особливостей фізичних, з якими людина народжується. Людина народжується з певною варною, щоб на рівні, їй відповідному, побудову Роду (Всесвіту) пізнати. Варн є три – варна Відаючих, варна Воїнів і варна Господарів. Цей Триглав Роду земного з'являється із загальної, безладної маси непосвячених людей, які виступають земним уособленням Дива. Кожна варна виконує в житті народу свою, лише їй притаманну, роботу і роль (функцію). Тому жодна з них не є вищою чи нижчою усі вони рівно важливі і кожна керує родом-державою у свій час, виступаючи головною і підпорядковуючи варни інші. Усі вони виконують своє призначення, єдиним цілим будучи, яке не може існувати одне без одного. Триглав земного Роду і Див земного роду єдині, як і Рід Всевишній. Варна Відаючих займається наукою і світопізнанням, тому Відаючим личить бути душевно чистотим і благочесними, проявляти глибоке шанування розуму і духу, постійно прагнути та здобувати Веду і ширити її серед людей, несучи їм Світло. Варна Воїнів покликана будувати справедливий державний устрій та захищати Рід свій. Тому Воїни-козаки покликанні бути відважними і жертовними у боротьбі за Справедливість і Правду, проявляти лицарську великодушність, силу, горду стриманість, самовладання, шляхетність, несучи Роду своєму Честь і Славу. Варна Господарів покликана виробляти і матеріально забезпечувати себе і державу. Господарі мають бути чесними, відповідальними і надійними в справах торгівлі та виробництва, дотримуватись встановленого порядку, проявляти шедрість, розуміючи, що для того, щоб вони могли працювати, потрібно підтримувати інші варни, що приносять Роду Добробут і Матеріальні статки. Непосвячені, не знайшовши себе, виконують ту роботу, яка ім припаде, зазвичай виступаючи виконавцями несамостійними, які безпосередньо виконують роботу кожен у своїй галузі. Не знайшовши себе, або не маючи здатності до самоорганізації, вони мають прагнути чіткого дотримання виробничої дисципліни, розуміти потребу підпорядкування, вірно працювати і служити на благо Рода. У Світлу Добу належність до варни залежить від кожного особисто, тому походження соціальне при цьому головної ролі не відіграє, оскільки становище людини в Роду визначається в першу чергу її здібностями і талантом. Кожна варна виступає своєрідною сходинкою на Шляху розвитку Душі, тому дуже важливо, "шукаючи" себе, не помилитися і знайти суто своє призначення та варну. Після народження належність особи до тієї чи іншої варни у Світлу Добу визначається Волхвами та самою людиною і залежить від того виду діяльності, який відповідає її природі внутрішній та потребі самовдосконалення. Роботу "свою" людина виконує із задоволенням, легко і невимушено. Така діяльність її природу Божественну розкриває і приносить їй насолоду і щастя велике. Коли ж людина не своє місце у суспільстві займає і роботу виконує, яка призначенню її не відповідає чи не у своїй варні знаходиться, тоді вона внутрішнє незадоволення та напругу відчуває. Душа, не маючи можливості самореалізуватися починає назовні творити випадки різні, які іноді дуже жорстко змушують її пошук "себе" продовжувати. Якщо ж вона до свого внутрішнього становища та порад Відаючих не дослухається, то спочатку злостивою стане, а потім це її до кривди приведе. Велика кількість людей, які зайняли місце "не своє", приводить до роз'єднаності та ослаблення Роду земного, люди починають жити у злиднях чи поневолюються іншими, більш об'єднаними родами. Допомогти своєму Роду та людині знайти себе – це прямий обов'язок Волхвів, охоронців Священного Покону-Звичаю. Коли люди стають спроможні відтворити Родовий Устрій – це перед Богами Прави свідчить, що вони дійсність глибинно розуміють і творять своє життя відповідно до законів природи, що Правою закладені. Варновий устрій це "тіло Творця" на землі, свідчення єднання Божественого і людського, Небесного Роду (макрокосмосу) і Роду земного (людства, мікрокосмосу), під час якого відбувається пряме переливання Божественного Духу (енергії) досконалості в людей. У Родовому устрої громадське життя є релігійно-духовним, священним таїнством, яке живить постійно і підсилює життєві сили суспільства, завдяки чому воно наповнюється глибинним священним змістом, що йому гнучкості і надійності додає. У Світлу Добу Духом Роду усе суспільство просякнуте, кожен земний Рід знає, для чого він народжений і сумлінно свій обов'язок виконує. Знання духовні і обряди релігійні, що на них ґрунтуються суспільством, чітко усвідомлюються і діють на рівні звичаю. При такому устрої відбувається єднання чотирьох складових Сварги – Божественного як знань у людині, Божественного як сили, Божественного як виробництва, володіння і взаємодопомоги, Божественного як служіння, покірності і праці. Сварга ця від Рода Всевишнього походить і має у собі Мудрість, що містить у собі порядок і принцип всього існуючого, Силу, яка все у дійсність втілює, підтримує і зміцнює її, Гармонію, що живить і приводить у згоду всі частини, та Працю, яка підгрунтям виступає, що інші початки поєднує. Внаслідок того, що людина є частиною Роду Всевишнього, її Божественне Призначення і покликання виконане може бути лише під час виконання нею обов'язку родового (суспільного). З наближенням Ночі Сварога та у період її панування у людському суспільстві безлад твориться, внаслідок чого Рід земний втрачає той всеоб’ємний зв'язок з Богами Рідними, що лише у варновому суспільстві бути може. Люди займають не відповідні до їх покликання посади, тому і роботу свою виконують абияк, негідними творцями сущого будучи. У цей час прояви зовнішні, "форма" стають важливішими за Ідеали, тобто, тіло чи навіть одяг людини стають важливішими за Душу. Під час Сутінок Богів відбувається перетворення людей, які мають певне призначення, на стійку соціальну групу. Це внаслідок того виникає, що звичай "закостеніває" і в людей, що Веду втратили, з'являється необхідність зберігати становище родини своєї завдяки спадковості, так, син Волхва Волхвом вважається навіть коли він не має до того здібностей ніяких. Так варновість, вартість (призначення) зникає, поступаючись місцем своїй протилежності – кастовості (спадковості). Це явище кожного роду стосується і країни кожної. Коли стара система керування державою руйнується, на "порожній звук" перетворюючись, і недоречною стає, що призначення своє не виконує, тоді її поступово або швидко і рішуче відкидають, до подальшого розвитку держави крокуючи. Відайте, русичі-вкраїнці, рано чи пізно явище всяке у протилежність свою переходить, тому після кожної Ночі Ранок настає. Від того те, що було відкинуто колись на новому щаблі розвитку, може єдиновірним і надсучасним виступити. Родовий стрій у сьогоденні є найбільш досконалим і надсучасним шляхом розвитку для Руси-України, він допоможе найбільш якісно виявляти і втілити здібності людські, тим крок до вдосконалення людства пришвидшуючи. Русичі-вкраїнці, побудувавши нову, могутню державу на прадавніх принципах, будуть із Всесвітом поєднані, внаслідок чого зможуть побачити і отримати Допомогу Божественну під час лихоліття і світової кризи, яка насувається. Поодинці ніхто не виживе, об'єднати потрібно Роди Вкраїнські, а відтак Словянські і Людських. Наш народ має стати народом Відаючим, Волхвом, інші народи стануть народами – Воїнами і Господарями, будуть і такі народи, хто мудрість Богів Рідних не відаючи, Непосвяченими залишиться. Так буде Великій Рід земний удіяний і порятовані під час землетрусів і потопів будуть лиш ті, хто у цьому Роді Великому буде. Головну роль у цьому мають відіграти знання заповітні – Веди відродженої Рідної Православної Віри Руси-України, які збереглися у родах волховських і вдкриваються сьогодні людству Волхвами сучасними. Якісніш організація суспільства дасть можливість отримати додатковий резерв сил і можливостей, які стануть запорукою Перемоги і Виживання. Побудувавши досконалу державу, Русь-Україна виступить Духовним Провідником до нового щабля розвитку, та для того, щоб все це відбулося, потрібно єдине, – щоб русичі-українці в черговий раз відтворили тіло Рода на Землі.

Карб відання Тіла, Душі і Духу

Тримайте в чистоті тіла і душі свої,
Світлом Сварожим наповнюючи, Богів славте,
І будете вічно жити з Богами у Триглаві,
зливаючись у єдину Правду і Силу

Тлумачення

Відайте, Вкраїнці-русичі, триєдність Рода Всевишнього у кожній людині проявляється. І має вона тіло людське, яке Богами Рідними за подобою Рода Великого творилось, бо є та подоба для людини найкраща. У ньому діють закони Прави, за якими світ снувався, від того пізнаючи тіло своє. Ми світ навколишній пізнати можемо, бо діють у ньому прояви усіх Богів наших Рідних. Розуміти треба, що тіло є єдине і багатопроявне – різні частини має, кожна з яких проявом певного Бога є; як людина до кожного Бога окремо звертається, єдність його відаючи, так само і до частин тіла свого при лікуванні звернутися можна; як хвороба станеться, силою духа свого просочуючи місце хворе, його на добро ладнати треба. Людина є прояв Божий у Яві силою духа свого, вона світ навколишній творити по волі своїй може, це і тіла стосується. Від того у Роду Русичів відаючи люди є, які на лікуванні добре знаються. З Богами і Духами спілкуючись, образ їх у тілі наснажують і тіло оздоровлюють. Тіло є прояв явний і речовий, який від Великої Матері Лади походить, бо вона народила Богів перших, а від них і ми свій рід ведемо, бо русичі Дажбожі онуки є. Воно людині від народження дається по заслузі її, – та людина, яка в минулому житті жила праведно, добре тіло отримує, а та, яка негідно жила, та все ж таки право на нове народження отримала – тіло може отримати з вадою. Вада та, її мудрішою робить, про сутність життя замислюватись змушує, щоб у наступному бутті людина кращою стала і в розвитку своєму підвищилась. Відайте: не тільки тіло, а й весь світ Явний і явища в нім сущі для того є, щоб людина єдність невидимого та видимого пізнала, від того Творцем стаючи. Коли хвороба тілесна приходить або труднощі всякі, знайте – причина в душі вашій, яка людину хворобою у коловерті життєвій зупиняє, щоб вона замислилась, чи вірно живе вона, призначення своє виконуючи, а чи йде вона шляхом вірним, мудрість Прави у собі збільшуючи чи твариною вона по світу рище, хлібожерцем будучи, що за черево своє лише дбає. Хворобу ще може принести вплив сили недоброї, сили чорної, яку люди злії через недомисле свій на тіло людське насилають, та не треба боятися тому, хто з Богами у Триглаві по Праву живе, він силою Рода Всевишнього захищений і інша сила перед ним ніщо. Щоб надалі з Богами жити у єдності, людина має завжди про тіло своє дбати, у чистоті тримаючи, для міцності має водою, вогнем, повітрям і землею укріплюювати. Відайте: тіло ваше – це теж Всесвіт, а дух ваш для нього і в ньому – Сила Божа, тож перш за все самі за себе подбати маєте Духом своїм, перед тим як допомоги Божої потребувати. Бо тіло – то святиня і храм душі вашої. Про Рід дбаючи, паруйтеся у пари шлюбні, світлі красою душевною і тілесною. Відайте: Душа людська від світлодихання Батька Сварога походить, світом невидимим у людині перебуваючи. Вона з Ока Рода – Алатиря Трисвітлого силу бере, брунькою Дерева Життя під Алатирем народжуючись. Від того вона має у собі два прояви, дві частини – Світлу, яка є Ведогонь Сварожий і Світло Прави та Темну частку, яка є порожнеча і безлад Нави. Двокінечність цю маючи, душа у образі яйця постає або інакше жолудем чи то зерном Дерева Роду, яке у тілі людини перебуває, її життям ведучи. Від Древа Роду зродившись, душа розвинутись і зрости має, під час зростання цього світ Божий та закони Прави пізнати, щоб самій могти його надалі творити, про нащадків своїх дбаючи. Для того їй потрібно тридев’ять земель пройти і три світи побачити – світ Нави, Яви і Прави. Життя за життям душа у цих світах народжується, спочатку у Наві, далі у Яві, а потім у Праві. У Наві душа визріває, світло у собі збільшуючи, до вищого прояву життя тягнучись. Через те душа спочатку у прахові народжується – каменем чи частиною грунту всякого, у тьмі предтворення і новоявлення перебуваючи, далі рослинкою стає, шлях у Яву торуючи, потім звіром по землі бігає, щоб цю частину життя пізнати попередньо, а після того в людину втілюється. Новоявлена людина душу незрілу має, яка зі світом тваринним поєднана, від того ще темною, непосвяченою є. Вона ще живе по-тваринному, лише про себе дбаючи та якщо живе вона чесно, то в наступному житті вона господарем народжується. Господарем будучи, здатна людина своє життя наладити та родині своїй допомогти, а відтак, по правді живучи, у наступному житті воїном родиться. Воїном будучи, людина за Рід і державу свою дбає, а потім відаючим народжується, людей вчить і Віру-Веду проповідує. Душі людей, які по Праві жили, після життя у Праву відходять, у Вирії від трудів Яви відпочивають і мудрості набираються, після чого у Яву приходять, праведниками великими, воями і волхвами стаючи. Відаючими вчителями побувши, душі у Світ Прави відходять Світлими Духами стаючи. Відтак у Праві живучи, ці душі з часом Богами стають, їм Рід Всевишній призначення дає, від того вони світами іншими опікуються і самі світами стають. Коли ж людина неправедно живе, закони світу Прави пізнати не прагнучи, від того світло Ведогню в душі її не збільшується, а, тьмою прикрите, пригасає, тому вона в Наву знову повертається, щоб з неї знову шлях з попередньої сходинки розпочати. Якщо у світі жити невідаючи, призначення кожної речі несприймаючи, людина, знову і знову народжуючись, нещасливою себе почуває, важко їй життям іти, бо кривдить вона сама себе. Від того, коли Ведогонь-Птиця Світла з Тьмою Мороку в душі її бореться, Тьма перемагає. Від боротьби тої, якщо людина твердо православною залишається, переконанням Віри-Веди тверднучи, душа її в собі дух витворює. Відайте: Тьма душі – то є її Нави частина, посередині є Явна її частина, се місце, в якому битва протилежних сторін душі твориться, а зверху Ведогонь, Птиця Віща, Світло Прави Святеє. У Світлій частині шлях душі є записаний та Святість найсвятіша, якої вона прагнути має, а Темна – то від попередніх утілень залишок, який людині зростати заважає. Дух у душі від переконання у шляхові вірному твориться, се точка тая, яка для душі Алатирем є, усі частки і прояви душі у собі збирає, бо лиш завдяки духу і прагненню жити душа вічно існувати може. Дух душу улагоджує, в єдине ціле складає, вищу якість їй надаючи. Коли людина у потойбіччя йде, то наскільки її Дух міцний і скільки Світла Ведогню в собі має, туди він душу і веде – чи то в Наву, чи то в Праву. Відайте: усе суще в собі має душу і дух, як камінчик всякий, рослинка, так тварина з людиною, так і тіла небесні. Знаючи це, не потрібно темного боку душі своєї лякатися, маєте любов’ю і радістю, світлом тихим у неї спускатися, переляки і утиски душевні відсторонено розглядаючи, причину їх пізнавати. Тоді темнота ця розсіюється і душа стає цільною та радощами буття і відчуттям Бога наповненою. Потрібно ясно розуміти те, що немає білого без чорного, і чорне те сприймати треба спокійно, себе за те не караючи. Та дрібна частка чорна, яка залишається, сама по собі з тілом відійде. Світлі Духи Предків у Вирій світу Прави відходять, там на Луках Сварожих у благості і радості перебувають, Роду своєму захист і оберіг творячи. У час скрути вони з волі Роду Всевишнього в Яву повертатися можуть, провідниками і правителями славними серед Роду Русичів народжуватись, особливо це Темної Доби стосується, коли люди Світла Істини не відають, від роду свого відмовляються, чужою вірою одурені. Щоб безладдя це на правду направити, Світлі Духи провідників тих, Праву у собі маючи, несуть Роду своєму Дар Відання, завдяки якому правду у будь-чому побачити і почути можуть, тому вчинки вірнії роблять, навіть коли вони іншим безглуздими здаються. Від того Волхви могутні, тілом у Яві, будучи при потребі як у Наву, так і Праву ходити душею можуть. Вони, у Яві живучи, справу Божу творять, бо їх Світлий Дух надихає до того. Від того не можуть вони померти і в потойбіччя відійти, призначення свого не виконавши. Навіть коли тіло їх зношується, то Дух вічно живе, і передають вони його нащадкам у спадок через дотик тілесний, погляд чи річ особисту, від того в разі потреби люд кличеться, щоб у стелі дірку пробити, аби душа до світла повернулась. Відайте: з множинності душ людських народу нашого душа Роду Українців-Русичів складається, а з множинності усіх душ у Всесвіті – Душа Рода Всевишнього складається і, навпаки, з Єдиної Душі Рода, яка є суть Див складаються усі інші Душі. Усі вони після смерті до Триєдиного джерела свого повертаються, єдність у трьох світах творячи, та завдяки духу й окремими залишаються, бо Рід Всевишній є Дух Ладу, Правди і Справедливості.

Карб відання Крові і Раси

Бо кров є свята.
А кров наша про те каже,
що ми русичі всі.
Мусимо Родів Слов’янських триматися,
щоб Покон не загубити

Тлумачення

Відайте, Русичі-вкраїнці! У Всевишньому Роді все поєднано у багатоманітності і многоназивності своїй, менші Роди складають більші, а більші Роди складають ще більші. Усе народжене, яке зовні різне, внутрішньо є одне, а те, що зовні одне, у середині може бути різне – на те у Батька Всевишнього причина своя. На прикладі тварі всякої можемо бачити, що кожна має чотири кінцівки, одну голову, червону кров, мозок, серце та інші органи, але зовні вони дуже різняться. Від того усе в світі посідає своє місце, своє положення. Собака і Вовк одного роду-племені – і зовні подібні, і внутрішньо, та коли замість собаки ми залишимо охороняти овече стадо вовка, то замість спокою біду будемо мати. Так і люди: усі є кревні родичі, та роди мають різні, а роди є добрі, а є злі. Знати мусите, що навіть серед добрих родів зустрічаються злі люди, так і серед злих родів зустрічаються добрі. До добра тягніться, з чистими людьми справу майте. Перед тим, як з якимось родом справу мати, мусите знати, чи добрий це рід, чи ні, і як він з нашим родом протягом часу живе. Із злими родами справ намагайтесь не мати і до гостини не запрошувати, краще справи у своєму роді робити, своїм побратимам і посестрам допомагати. Як на роботу кого брати, то дивіться, чи він русич, чи православний, бо легше працювати з людиною, у рідних чеснотах вихованою, за нього громада ручиться, бо знає про шляхетність її роду. Краще з рідним втратити ніж із чужим знайти. Чужий знайдене собі буде прагнути, кривду народжуючи, і від того біду мати будете. А як з рідним втратиш, знай: то на Боже, бо працюєш ти на Рід свій і він тобі від того віддячить у житті явному і потойбічному.
Усі роди живих істот, зважаючи на внутрішню близькість, різними є, і наділені вони своїми рисами особливими. Коли візьмеш з собою на полювання замість мисливської собаки собаку бродячу, вона лише дичину сполохає, нічого корисного не зробивши. Так само і люди різні у родах своїх і расах. Різність ця у справах проявляється та у ставлення до життя та чеснот праведних.
"Раса" або "роса" – се Вода Богів, Жива Вода, Чиста Вода. Людська раса є тією Живою Водою (Кров'ю) Богів. Є раса молодша, є давніша, а є ще давніша. Усі вони одна з одної виходять. Від того людські раси відрізняються одна від одної не так зовнішньо, як внутрішньо. Рід русичів-вкраїнців Боги Прави започаткували, на землю зійшовши, і дали нам Покон Рода і відання Прави, запаливши у душах дітей своїх Ведогонь Святий. Про те нам через батька Ора заповіт даний, що у Святі Книги родові записаний: "Це мовив Ору Сварог наш:"Як мої творіння створив вас од перст моїх. І хай буде сказано, що ви – сини Творця, і поводьтесь, як сини Творця. І будете, як діти мої, і Дажбог буде Отець ваш. Того мусити слухатись, і Той вам скаже, що маєте діяти. А як мовить, так і творіть." Відайте, Русичі, що сотворені ми були з блискавки, що від Алатиря взявши, майнув через Сонце на Землю Сварог, від того Дажбог є батько отцям нашим, а Мокоша мати. Через подобу людську Слави і Богу мира, проявилися Мати Лада і Батько Сварог, на Землю спустившись. І батько від того, до Богів волаючи, кликав чоловіків для доньок своїх і прийшли до нього Утренник, Полуденок і Вечерник як Триглав менший Триглава Великого. Маючи в собі вогонь божеський, ми світлими є, і світло се Вогню Божого Вірою-Ведою іншим родам нести маємо, Покон утвержуючи. Від того є ми серед слов'ян найперші, бо інші роди слов'янські це діти наші. Істинно відаємо ми Покон Рода, який усім знанням основа. Єство кожного роду змушує його по-іншому розуміти Покон, тому і творяться звичаї і віри різні. Кожна раса і рід у світі займає своє місце і своє становище, визначене Родом Всевишнім. Для виконання призначення свого їм і сила дається. Коли рід не своє місце на землі займає чи не свою роботу виконує, лад на землі втрачається від цього: народи гинуть, раси вироджуються, зв'язок з Богами втрачається і родове коріння гине.
Належність до Роду визначається кров'ю і вірою. Кров без Віри – як піхви без меча, бо Віра – то є Меч Духу, який тіло роду свого захищає і життя його впорядковує. Народи, які загубили Меч Духу, втративши Віру Рідну, стають кровно тими, чию віру вони сповідують. Вовка на ланцюг посадивши, охороняти дім ми не змусимо, і помре він у неволі, або переродиться, псом вірним господарю ставши. Так само народ, іншу віру прийнявши, втрачає подобу свою і гине, в неволі жуючи, чи перероджується в раба покірного. Вкраїнці – русичі суть працьовиті і горді люди, які чужого не забирають, але і свого не віддають, а у бій ідуть, коли потреба є Рід берегти. Русичі суть Рід Волхвівський і Військовий, се ми роди інші Покону научаємо, Мудрість Вічну нам Богами заповідану розповідаючи, бо се наш Дід-Всевід Род Всевишній. Кожен русич для інших вчителем може буть, бо по Праву народження він – Син Сонця, і мудрість складає єство його. Щоб світло і мудрість у Роді зберегти, мусимо за чистоту крові родової дбати, бо, змішуючись з родами іншими, ми собі згубу творимо, корінь Роду підрізаючи. Кожен Рід земний себе у чистоті тримати має, щоб добре виконувати призначення своє, бо інакше безладдя твориться, що до смерті Роду людського веде. Батьки дітей своїх учити повинні, щоб пару собі лише вкраїнського роду брали, бо разом вони Рід наш творити мають, разом посвяти проходячи, бо як негідний хто з пари буде, від того кривда стається і душа праведна занепадає, безлад навколо ширячи. Молоді мають добре знати дороговкази родові, як життя будувати і Рід ширити. Перед тим як родину творити, батьки молодих одне до одного не менше як з рік приглянутися мають. Батько Велес та Мокоша вчать нас тримати кров і расу в чистоті. Виконуючи їхні заповіти, ми, як і тисячі років тому, отримуватимемо наших отрочат з рук Велеса. Се єсмо ми, Онуки Дажбожі. Шануймо Покон Рода та Богів наших, і Рід наш буде незнищенним у віках.

Карб відання Посвяти

Як Дажбог оновлений народжується
Так і Русич до світу Прави по Сварзі йде,
Посвятою на коло вище піднімаючись

Тлумачення

Відайте, Русичі-вкраїнці! Рідні Боги, що принесли Роду Вкраїнському Покон відання Прави, просочили ним Праотців наших, започаткувавши Роди, що несуть людям мудрість Божу. Се була перша Посвята Роду нашого, Посвята народженням. Нам заповідано інші роди научати, і Світло Рода у світи дикі нести. Праотці мудрість цю предвічну Отцям передали та людей жити по Праві научили. Се вони заповідали русичам берегти Покон і Рід свій у чистоті духовній і тілесній, щоб Боги могли до людей при Посвяті приходити і Мудрості Рода научати Духом Божественним Рода Великого просочуючи. Кожна людина, яка приходить у Яву, від народження належить до певної варни. Та для того, щоб її люди прийняли і варну її визнали, вона має пройти ряд випробувань та Святих таїнств Посвяти. Посвята – це пізнання людиною суті своєї, відкриття в собі світів невидимих і сили несказанної, яких вона раніше не відала і бачити не бачила. Посвята – то перехід людини з одного стану в інший. Є Посвяти, які переводять людину з одного віку в інший, а є ті, що людину у варні утверджують. Людина на кожному рівні свого розвитку є різною і не може сама перейти з одного стану в інший. Для того, щоб здійснити перехід, потрібно вмерти і народитися новим. Так, людина народжується як дитина, настає час – і вона вмирає як дитина, щоб народитись як юнак, після чого вмирає як і народжується як чоловік. Світло Ведогню свідомості людини розвивається значно повільніше, ніж тіло, і зростання це протягом багатьох життів тілесних відбувається, і в кожному житті творча сила душі збільшується і усвідомлення Прави поглиблюється. Від того Душа людська є її особистим Деревом Рода, у якому дерево вічне, а листя – тлінне. Кожне тіло людське – це як листя нове, яке росте й опадає, саме ж дерево щоразу збільшується. Та щоб Дерево Рода душі людської вічним було, потрібно, щоб в основі його Алатир із законів Прави був витворений та Ведогонь свідомості на ньому палав постійно. Від буття того в розвитку сутності людської періоди різні є, які через смерть долаються – так багато смертей на одне безсмертя обмінюються. Іншого шляху нема, якщо людина хоче людиною бути, бо ми є Рід Божеський у Яві. Мусите знати, що Посвята ще й іспитом є, який громаді показати мусить, що той, хто йде на посвяту, є гідним рівня, на який претендує, що можна покласти на людину обов'язки певні, бо володіє вона знаннями і вміннями. Не пройшовши Обряду Посвяти, незалежно від віку людина залишається дитиною. Без Посвяти Божої люди суть навичі, раби і нелюди. Той, хто прийшов у цей світ через лоно Матері, є навич (людина, що з Навою пов'язана), доки не пройшли належних Посвят вікових та варнових. І ніколи варна не визнає непосвяченого в неї, якщо він здатність свою не виявить, Право своє життям не підтвердивши. Внаслідок того, що людина є істотою, яка складається з тіла і душі та має у собі свідомість творення, вона відрізняється від усіх інших. Як Трисвітлий Рід є найвищою свідомістю Всесвіту, так і свідомість Роду людського на землі найвища. Рід Всевишній у собі певні рівні пізнання дійсності має, по яких людину веде, тому, коли людина рівня певного або періоду у житті своєму досягає, вона повинна бути готовою сутнісно змінитися, щоб піднятись на вищий щабель до Світла Всемилостивого Рода. Коли і як Посвяти здійснювати – Волхви відають.
Головних посвят є вісім. Перша посвята є ім'янаречення і здійснює її Волхв до 9 дня від народження. Друга Посвята проводиться близько трьох – п'яти років, третя – у сім років, четверта – у 13-15 років, п'ята – посвята у варну – у 18-21 рік, шоста – одруження, сьома – народження дітей і восьма народження онуків і гідна смерть. Кожна Посвята – це певний іспит, перевірка готовності людини займати те місце в суспільстві, на яке вона претендує. Після Посвяти людина отримує вищу якість, силу і можливості, своє значення у роді підвищує. Отже, завдяки ряду Посвят впорядковується Рід земний Русичів-вкраїнців. Тільки пройшовши через смерть, людина здатна переродитися і досягнути вищої якості; зрештою, під час Посвяти вона обмінює велику кількість смертей на одне безсмертя своєї Душі. Смерть – це те місце, де немає ніяких обмежень і границь, тому вона необхідна, щоб подолати обмеження віку чи варни. Кожна Посвята відбувається у визначений день і час, коли Небесна Брама відчиняється і на землю сходять Рідні Боги і Світлі Предки. Під час таїнства вони освячують новоприведеного через Провідників Духа. Таким чином кожен русич єднається з духом Сонця, і як Дажбог живе, вмирає і знову народжується. Не пройшовши належних посвят, людина не вважається повноправним членом суспільства і не може вважатися русичем чи русинкою. Посвяти проводяться у відокремленому місці, без сторонніх людей. Перед Посвятою Волхв проводить випробування того, хто прагне пройти посвяту. Це випробування часто межує зі смертю. Під час Посвяти освячуваний зливається у своїх діях з Богами, повторюючи їхній шлях смерті і народження, дістаючи вічність душі своєї. Пам'ятай, Русичу: Душа людини, яка не проходила посвят – смертна! Не закріплена у своїй подобі Посвятою, Духом не вишколена вона може бути розлісована і розчинена Навою. Посвяту не можна заслужити чи домогтися її, потрібно йти певним шляхом, щоб дійти до якоїсь якості, яка сама змусить випробувати себе у Посвяті. Посвята змушує людину жити у відповідності із законами своєї варни, які у Поконі Рода і в дороговказах закладені, бо від того її права і становище залежать. Коли ж вона звичай порушує, то Варною своєю засуджується і з неї виключена може бути. Перехід з однієї Варни до іншої відбувається тільки внаслідок великої праці над собою протягом всього життя, а де в кого – одномоментно під впливом Сили Божої, яка забезпечує внутрішнє перетворення людини та її духовне зростання. Миттєве перетворення можливе лише в тих, хто готуючись до неї, терпляче накопичував знання, здатність і віру у це перетворення. Для зовнішнього перетворення часто Духовний Наставник або Вчитель потрібен, який веде за собою, власним прикладом необхідні вміння і спосіб сприйняття життя утверджуючи. Відайте, що до кожної посвяти потрібно готуватися, навчатися і вдосконалюватися, бо посвята у варну є своєрідним "другим народженням", після якого людина знаходить своє місце у Роді. Тому вчитель є другим батьком, людиною, яка готувала "друге народження". Завдяки численним посвятам твориться засіб для виживання Роду, адже завдяки посвятам відбувається самоструктурування і його організація.

_________________

Карб відання Родового Вогнища

Бережіть Вогнища Родові,
У них Дух Предків перебуває,
Силу вам дає,
І з Богами Прави єднаючи.

Тлумачення

Відайте, Русичі-вкраїнці! Домівка кожної родини, яка має дітей, – це храм Рода. Розуміючи це, для праведності і благості сім'ї своєї творіть Божницю (покуття, овин) – Родинне вогнище Богів і Предків Рідних та Віри Православної. На покутті зберігайте Образи рідних Богів, обереги і хатні святощі. У хаті обов'язково має бути Піч, час від часу розпалюйте в ній вогнище – це святе, особливо у зимову пору на свята. Русичі – суть огнищани, тому що Рід у Диві перше проявився вогнем – Вогнем Розуму, Вогнем Знань, Вогнем Творення, тому споконвіку вогні палимо і до них пожертву Богам кладемо, тож допоки світу, палити будемо. Се Батько Сварог створив перше вогнище і послав на землю блискавку, яка принесла Небесний Вогонь Всевишнього Рода. Від тої блискавки зродилась душі перших людей – Синів Вогню та Води. І призначив нам Трисвітлий Рід берегти Родовий Вогонь як Дух Божий і Святість велику, а від того родину й господарство мати і треби Богам Рідним класти, рекучись огнищанами. Святий Вогонь Роду Небесного горить у душі кожного русича, якщо він живе по Праву, світло від його душі навколо ллється добром, радістю і благодаттю. Є цей вогонь душі Ведогнем – вогнем розуму, знань і творення. Хто за життя цей Вогонь Душевний збільшує, той до світу Прави йде і світить нащадкам зіркою з Іру. У радості і в горі пам'ятайте, що найстарший батько для родини є жриець, а мати – жриця Роду, батько запалює, а мати береже Родинне Вогнище. Вони являють собою Рід у вигляді Сварога і Лади, а діти їхні – то Сварожичі. Святкуйте усією родиною свята Кола Сварожого – від цього сила Роду зростає, сім'я міцніє, покон і звичай зберігається. Виховуючи дітей, пам'ятай: Батько для хлопчиків, а Мати для дівчаток – живий приклад, як життя родинне берегти і господарство утримувати. Старшим у Роді є Праотець (дід, прадід) і Прамати (баба, прабаба), молодші у Роді на свята мають збиратися у них, особливо коли вони запрошують, з цього вогнища родина починається. У справах родинних дружина мусить йти за чоловіком, бо рід чоловіка – то і її рід. Святий Вогонь-Сварожич нас гріє, охороняє і захищає, душу очищує і тіло молодить, з Богами Рідними єднаючи. Вогонь Рода несе силу всемогутню і нездоланну, бо Родинне вогнище, це не тільки Божниця – це і той дух, який родину докупи єднає і сили Предків додає. Як ми Рід шануємо, так Всевишній нас і береже, тому важливо Рід свій до сьомого коліна знати і на святах поминальних згадувати. На вісім головних свят у році йдемо з родиною до Родового Вогнища громади, у храми чи на капища, в Гаї Священні чи Ліси Заповітні. На святинях роди з родами єднаються, бо вони одна громада суть, одне плем'я, один Рід Огнищанський, Сварожий. У разі потреби допомогу слід шукати серед своїх і не має права кревник кревнику відмовити та у скруті не допомогти – за це Рід жорстоко карає, Карну посилаючи кривду виміряти. Не сміє у святому місці бути сварці чи слову недоброму, бо у Роді кожен кожному брат чи сестра, а як так, то пробачити має, а як є біда, Відаючих просити, щоб розсудили. Для славлення Богів і складання пожертви громада може обрати жерця чи жрицю. Вони мають бути поважними людьми, з доброї родини. Обираючи, громада мусить знати, що в родині жерця панує лад і злагода, діти доглянуті, а сам він відомий справами добрими. Це свідчить про те, що милий він Богам і живе він по Праву, така людина жертви Богам з помислами добрими буде приносити, отже, почують вони його і дадуть громаді прохане. Щоб проводити Славлення Богів, він добре має знати обряди, Покон Рода, Карби відання Віри Православної, Звичаї та Свята Кола Сварожого. Перед тим як до громади вийти, він має постійно приймати участь в Обрядах Святих, Волхву помагаючи. Чоловіки і жінки у служінні Роду рівноважливі, але жінкам більш до лиця займатись духовною працею, внутрішні духовні бесіди ведучи, доброю порадою помагаючи, а чоловікам славлення проводити, веду ректи, хоча, і навпаки буває. Займаючись слуханням Богів, пам'ятайте: жінка краще Наву чує, а чоловік – Праву, тож допомагати мусять одне одному в Таїнствах Святих. Жрець громади стає дійсним жерцем, коли отримує посвяту у Волхвів. Пройшовши навчання Мудрості Волхвів, він може стати Відаючим – відуном. Відаючі глибоко знаються на законах Прави, Обрядах та Звичаях, відаючи їх внутрішню суть. Тому вони можуть бути знахарями-цілителями, лікарями, які опікуються здоров'ям тіла і духу громади. З віком і мудрістю, займаючись волхвуванням, дослухаючись до руху Вогню Свідомості у Душі своїй і пройшовши відповідну посвяту, Відаючі можуть ставати Волхвами. Добрий Волхв – це велика радість і благословіння Боже для громади. Він має бути прикладом в усьому: у нього добра родина і виховані діти, мислення його світле і всеохопне, віра чиста і правдива. Виконуючи своє призначення і живучи по Праву, він володіє Даром Відання, підсвідомим розумінням істини і справедливості. Добре відаючи Покон, він оберігає і складає обряди та впорядковує звичаї. Головна здатність, якою володіє Волхв, – це вміння перебувати у надприродних станах свідомості і мандрувати у світ Прави та Нави. Мандруючи потойбіччям, він приносить нові знання, нову силу і може передбачати майбутнє. Є люди, які народилися з покликанням Волхва. Така людина може збагнути своє призначення в юні роки чи в старості. Тоді ця людина марить, бачить звичним оком небачене, чує те, що вухами не почуєш, знаходячись між Світами, вона або відновлюється, стаючи розумнішою, або важко хворіє на розум. Добре, коли поруч є Волхв, якому судилося бути вчителем для обраного Богами. Отримавши від нього мудрість і посвяту, перемігши себе, така людина стає могутнім Волхвом. З нею Боги єднаються і вона чує їх у душі своїй повсякчас. Звертаючись до Волхвів, пам'ятай, русичу, що мудрість не в літах, а в кількостях життів, які Душа людини прожила. Чим старша Душа, чим вона досконаліша, тим людина мудріша. За багато життів вона навчилась розуміти закони Прави і прояв їх, вона вже чує бриніння Прави в душі і йде до неї. Громаді мати свого Волхва – це велике щастя, тому що він є для неї Батьком і Вчителем. Волхвів мало, тому основну роботу на підтримку Покону виконують Відаючі. Кожен Край має крайове Родове Вогнище – капище або храм, де люди звідусюди збираються, і величні Обряди діються: за Край пожертви складаються Провідниками Духу Рода – Крайовими Волхвами – Владиками. На місце се Волхви громад збираються Святі Таїнства вершити, Посвяту отримати і раду радити. Усі Волхви громад складають Священну Раду Волхвів Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Серед Волхвів є теж Волхви різні, – найкращі і найсильніші з них ті, душі яких приходять на цей світ парами як чоловік і жінка. Якщо вони протягом життя знаходять одне одного й одружуються, маючи дітей, то дістають вони Силу Велику, Силу Рода Святую, адже є вони земним проявом Триглава – Рода, який єднає у собі Сварога, Ладу і діточок їхніх. Такі пари є Пікл3увальниками. Вони перед Трисвітлим Родом Клятву склали жити і вмерти за Рід свій, тому їхні життя їм не належить – за Родове Вогнище Святої Руси-України мусять піклуватись, про Правду дбаючи, Покон Рода берегти, Веду пізнавати та Волхвів научати. Вони Волхвам суд і честь та стежка Роду вірна. Через них проявляється воля Богів, Боги, єднаючись з ними, можуть перебувати у Яві. Кожен з них йде шляхом певного Бога і таким чином у Яві володіє його силою. Коло Піклувальників може бути явним, а може бути прихованим і кількість їхня є таємниця велика. Серед Кола Піклувальників є пара – чоловік і жінка – які є першими у Колі – це Першоволхв і Відаюча Мати Роду. Вони є Батьком і Матір'ю цілого народу. Для них немає перешкод у Світі Прави, Яви і Нави. Мандруючи світами, вони читають Скрижалі Духа, слідкують за збереженням відання Священного Покону, вони – хранителі безперервності життєвого колообігу, стражі Ладу на своїй Родовій землі, охоронці врівноваженого стану Прави і Нави у Яві. Вони пов'язані в Триглаві і Три Світи в собі тримають. Батько і Мати Роду – поконоколіники, від них шириться мудрість на землі. Їх обирає сам батько Рід, оберігаючи і направляючи їхні діяння. Вони символізують собою ПраОтця і ПраМатір всього Роду Руського, Роду Вкраїнського. Вони оберігають Родове Вогнище Руси-України, Коло Піклувальників скликають і суд Прави вершать. Коли час настає, вони Право своє іншій парі передають, випробовувавши її перед тим.

Карб відання Треби

По Праві живучи, Отцям нашим
десятину давати маємо, від якої соте на Велесове,
Вона до нас ласкою Божою повертається
і так Рід кріпне, у достатку множачись

Тлумачення

Відайте Русичі-вкраїнці! Життя людське у собі два лики має, перший лик – то життя тілесне, а другий лик – життя духовне. Людина в Яву приходить, щоб у житті тілесному душу свою вдосконалити, бо досконалість душі – то життя вічне у Роді Всевишньому, Триглаві предвічному. Досконалість душі від відання Прави твориться, тож відайте, що все у світі двоподільне, є біле і чорне, чоловік і жінка, однина і множина. Щоб з Богами у злагоді жити, жоден лик відкидати не можна, бо інакше кожна річ у протилежність переходить, як до кінця свого дійде. Коли є на небі Сонце пекуче, воно спочатку рослинку підіймає, а опісля сушить і палить, а як ніч настає, то вона вологу дає і живить, а далі холодом морить. Так і в житті людському – кожний русич знати має, що прийшов він у світ вдосконалитися духовно і тілесно, та коли він, про духовне забувши, лише про тіло дбати починає, така людина собі шкоду тим робить велику, бо душу занапащає, вік свій тілесний вкорочує. Помираючи статки свої у Праву забрати не можна, бо те, що світі Яви є, із світу Яви вийти не може, а сили Душі не надбавши, законів Прави не відаючи, людина в Наву відходить і мучиться від темноти своєї душевної. І навпаки буває, коли людина, про Тіло забувши, про Душу лише дбає, вона від того світлою і легкою стає. Та занапастивши тіло, теж довго жити не може. Передчасно померши, її Душа у Праву йде, а там Боги Рідні її питають, чому жила так мало, чому про тіло не дбала, рівноваги між Білобою і Чорнобою не тримала? Від того Душа знову в Яву повернутись мусить, часто Господарем ставши, тілесне вдосконалює, щоб стати Творцем справжнім. Відайте: люди у Роді земнім є різні і в кожного призначення своє є, хто Господар, хто Воїн, а хто Відаючий. Та усім нам Рідними Богами завіщано, що всякий до Вогнища Родового требу має дати на Боже та Роду земного зміцнення. Треба – то десята частина від статків наших, Священна Пожертва, яку люди до Храмів приносити мають, Рідних Богів славлячи. І може вона бути всякою від праці рук наших, та ніколи не людська, бо Боги наші як жертви крові людської не приймають, а ще й карають за те. Бо життя в людини тільки під час суду Божого або у Борні Святій відібрати можна. Коли людина требу на Рід свій дає, вона суть поєднаності Білоби і Чорноби відає, у тілеснім про духовне дбає, бо, жертвуючи найдорожче в ім'я Рода, вона знати мусить, що не віддавши нічого, отримати щось неможливо. Добровільно віддаючи частину статку свого, людина віру свою проявляє, а віру маючи, вона твердо знати має, що все у світі пов'язано. ЇЇ пожертва до неї ще більшими статками обов'язково повертається. Пожертвою ми перед Богами свідчимо, що шляхом Прави йдемо і на землі нашій достаток є, бо живемо ми праведно. Сотенну Богам почистивши, від них допомогу отримуємо і впевненість, що поля наші вродять і від справи прибуде. Та не тільки у тім правда є, десятина тая скарбницю Рода складає, яка на потреби Рода земного витрачається, на будівництво Храмів, утримання війська духовного, молоді навчання, з неї ж потребуючим допомога у скруті є. Треба десятиною Рід Православний у єдності і силі тримає. У житті теперішнім людина Господарем будучи, може требу на Боже не давати, та знати вона повинна, що, по Триглаву ідучи, вона потім Воїном зродиться і вояків своїх одягти і зброю їм дати не зможе. Від того чи сама голодувати буде, чи призначення своє занедбає, на шлях кривди ступивши. Може, людина і Відаючим народиться, та шматка хліба не маючи, справою своєю займатись не буде, знань нових не приносячи, про майбутнє дбати перестане, тим Родовий устрій руйнуючи. Від вчинків таких кривда шириться і Рід земний руйнується, єдність з Богами втрачається, бо хто мале для справи праведної жалує, той більшого мати ніколи не буде. Відайте: тілесне – то лише засіб для вдосконалення Душі, від того статки накопичуючи, ми лише цей засіб збільшуємо, та мета православного бути має вічність Душі і розвиток її. Тому засіб з метою не плутайте і вірним шляхом до Прави ідіть. Буває й інше: людина у Храм приходячи, без пошани належної жертву дати може, відчуваючи себе при цьому дуже багатою та впливовою і думаючи, що ще більше розбагатіє. Відайте: не праведна та пожертва є і не люба вона Богам, тому повернеться вона карою, щоб людина більш людяною стала і життя людське в усіх ликах сприймала. В той же час того, хто відаючи важливість треби та мало маючи, щиро віддає останнє, про Рід дбаючи, то прийде до нього ще більше, ніж у тисячу раз те, його потребував він, бо того, хто Вірою і Ведою сильний, Рідні Боги завжди чують і на допомогу приходять. Часто через Відаючих людей новим знанням навчаючи, Боги новий засіб для достатку православним дають або причину вказують, від чого добро не водиться. Відайте, що Рід наш так побудований, що Господарів є найбільше, вони за добробут родини своєї дбають, маєтність примножуючи. Та відати вони мають, що ця маєтність їм Родом дана і то призначення їхнє, вони нею за інших опікуватися мають, які, виконуючи призначення своє, за статки дбати не можуть. Щоб маєтність господарська збережена була, її Воїни захищати мають. Коли ж Господарі кривду чинять, десятину на громаду не даючи, Вої замість того, щоб захищати та лад підтримувати, самі на себе заробляти підуть. Від того лишаться Господарські маєтки незахищені. Тому вої чужі приходять і маєтність тую забирають. Не маючи пожертви на життя людське, Відаючі замість того, щоб мудрість Віри і Веди Роду своєму нести, про життя буденне і про родину дбати починають. Від того Світло рівноваги та взаємопідтримки у Роді не шириться, праведна звичаєвість та добрі якості людські занепадають і навіть вої Роду нашого своїх же людей можуть почати грабувати. Добробут людині Богами для щастя дається, та коли його забагато стає, або людина за нього занадто тримається, втрати боячись, він Душу людську у жорсткі лабети неспокою і напруги бере. Від того людина щастя втрачає і добробут їй не в радість, бо щастя – то врівноваженість між Тілом і Душею, матеріальними статками та духовним розвитком. Не можна достаток неправедним шляхом здобувати, він на добро не піде і зникне швидко, частину душі мертвою роблячи. Русичі-вкраїнці, статки усі розуміти слід лише як шлях до більшої свободи самовдосконалення, розвитку нових можливостей собі на радість і людям на добро. Загалом багатство – це здатність свідомості виділяти з простору Дива речі матеріальні, дістаючи які, ми вчимося творити світ. Господарі його творять, Вої захищають, а Волхви навчають як творити і у злагоді зі світом жити. Пожертви не даючи, людина показує тим, що вона не вірить у Рід свій земний, а від того опіку і єдність з Родом Всевишнім втрачає. Відайте, що бути багатим – то випробування велике, яке не кожному дається. Православний має силу і право від Богів Рідних статки свої збільшувати і достатком приростати, лиш пам'ятати мусить, що частка на Рід має бути дана! Хто того не відає і не по Праву чинить – від жадоби згорить. Як таке відбуватись починає, людина до себе добро і щастя притягувати перестає, а лише тих до себе притягує, хто добро її забрати хоче і тим душі її домогти – щоб не згоріла. Тому і злодії-крадії не зразу кару несуть, бо, самі того не відаючи, вони людям деколи помагають. Нічого у світ не віддаючи, людина від світу закривається і вогонь душі своєї у навколишній світ не випромінює, тому Ведогонь згасати починає і пітьма душу охоплює. Бо жадоба, заздрість, підлість – то частини кривого шляху, який кривдою стелиться, людину у Наву ведучи. Якщо багато таких людей, що безладдя навколо себе творять, то порушується зв'язок Роду земного з Родом Небесним, бо Рід земний не по Праві жити починає.

Карб відання Матері Землі

Земля Русів Свята,
бо сходять на неї Боги Прави з нащадками єднатися.
Вона Роду нашому колиска і годувальниця дітям своїм
Бережіть і шануйте її як матір свою.

Тлумачення

Відайте, Русичі-вкраїнці: земля є святістю найбільшою, – це батьківський дім, де усіх нас породила Мати, це ті простори, на яких ви виросли і будуть рости ваші діти. Як мати породила кожного, так Мати Сира Земля породила Рід Русичів, без неї не бути нам русами і ласки Божої не знати, від того Мати Сира Земля для русича Священна і недоторканна, годувальниця і захисниця. Русь-Україна – це колиска Роду Людського Білого, Слов'янского Світу початок і основа. Це те місце, куди спускаються зі Сварги Синьої Рідні Боги, щоб навчати людей законів Прави, це те місце, де живуть їхні нащадки. Мати Сира Земля – це те місце і та сутність, яка являє у білий світ новонароджених і забирає полеглих. Наша Земля просочена кров'ю наших предків, наша земля там, де знаходяться могили наших пращурів. Родова земля – це та земля, яку Рід Русів-вкраїнців не може втратити за жодних обставин. Краще усім загинути до одного, ніж віддати землю свою. Русич не може жити без землі, як меч не може бути без леза, Русич без землі не русич, а раб, краще вмерти, ніж жити рабом. Людина, що у Наву відійшла рабом, рабом знову народиться, і ганьба ця не матиме кінця, вирватися з кола цього важко буде. Ще страшніша Доля – жити рабом на власній землі, бути рабом на власній землі означає бути дурнем; така людина теж не гідна життя.
Пам'ятай! Русич кожен має місце на своїй родовій землі. Раз ти народився на ній, вона дана тобі у спадок. Ніхто з чужого роду не має права володіти Родовою Землею русичів.
Пам'ятайте, Русичі: смерть за Батьківщину – це найпочесніша смерть, яка ошляхетнює душу людини. Православний, який загинув за Рідну землю, одразу попадає у Вирій, де його Перунонько як сина рідного зустрічає, почестями віншує і тіло нове дає, до Полку охоронців Прави приймаючи. Тому, йдучи у похід, бери з собою частку Землі Рідної, і як рана смертна дістане, притули землицю до рани, щоб Сварог православного у Сварзі впізнав і до Роду славних направив. Радо приймуть тебе Предки любі і за вчинок твій мужній славен ти будеш у віках. Відайте: Мати Сира Земля – це Мокоша, Покрова-захисниця і оберіг душі кожного русича. Вона козаку в дорозі захисниця, ширяться від неї сили Роду нашого і можна на ній Родовий Вогонь розпалити, коли на ворога лютого ману напустити треба. Коли ж Воїн з походу повертається, побивши ворогів многих, повинен він вийти на Гору Святу і на чотири боки посолонь вклонитись, і до землі припасти, цілуючи, і волхва просити, щоб обряд очищення провів. Бо через ворогів посічених він з Навою з'єднаний і не можна йому у стані такому з громадою біля Вогнища Родового буть. Коли присягу святу скласти треба, слід дати з'їсти крихту землі, якщо людина цю присягу землею порушить, то вона ніколи землі своєї мати не буде, а по смерті її Земля не прийме, і негідна душа буде вештатись у світі білому як привид.
Уся земля Руси-України Свята, та є місця, де сила землі наймогутніша; в одних з таких місць вона силу свою віддає, а є такі, де силу людську забирає. Де які місця, де капища будувати, а де кладовища творити – те Волхви відають. Усю землю треба берегти, захищати від наруги і піклуватися про її чистоту. Особливо берегти від зайд, бо для них наша земля нічого не важить, тому глумляться вони над нею. Тисячі років Родова Земля Русів є нашою землею, і хоч не обмежена вона перешкодами природними, морями чи пасмами гірськими, споконвіку ми живемо на ній. Вороги нам від того заздрять і оббріхують постійно, кажучи, що ми прийшлі. Не вір зайдам. Для того се кажеться, щоб дух Роду нашого ослабити і землю нашу безборонно забрати. Рід Русичів-вкраїнців з Матінкою – єдине тіло і дух, від того вона нас любить і оберігає. Не відають зайди та русичі негідні, що від Вогнищ Родових відмовились, Матінка від них свої блага приховувати починає, і не мають вони від того долі чистої, долі доброї, на ній живучи. Не чуючи слави та пошани до себе, Мокоша загарбників зі світу білого роботою тяжкою зживає. Бо жива землиця русичів і сила велика в ній захована, з неї відання Прави довкола шириться, знання глибинні, Предківські – як світ збудований, як жити у Світі Білому, де шукати Вирій, а де Пекло. Розходячись із землі батьківської, роди наші Веду іншим родам несуть, се ми навчали язичників темних у Богів Прави вірити і обряди вірні творити. Пам'ятай, Русичу! Святі Київ та Київські землі, бо вони серце Роду нашого. Силою великою, силою цілющою вони володіють і як постануть капища і храми Віри Рідної, сила та забуяє, сила та підніметься, і буде добро і щастя Роду вкраїнському тисячі літ. Се наші землі є Світовою горою світу Білого, світу Явного, ніякі повені, ніякі посухи їй не страшні. Вона Родом огорнута, силою святою захищена і як би Світ-Земля не розверзалась і не тряслась наша Земля Родова, вона нас не зачепить і сильно не колихне. Відайте: Земля – се царство Яви, вона посередині Триглаву Світів Прави, Яви і Нави. Земля – прародителька і мати всього живого у Яві. Небо і Земля – то батько і мати люду Православного і кожна людина для них дитина є. Земля удержана Дажбогом, із Дива створена і часто бачиться як Див. Земля, Дивом будучи, містить у собі зерна життя, які Всевишній Род висіває через Рідних Богів – Сварожичів. Тому гарно, коли на коляду першим посівати хлопчик приходить – то вісник Богів, які у Різдво з Вирію приходять, щоб протягом року землю утверджувати і русів берегти.

Карб відання Мови і Назви

Всяк Рід має мову свою,
яка від Древа Роду походить,
нареченням світу від Богів линучи

Тлумачення

Людина – то прояв Божий, що по стопах свого Великого Батька йде, в усьому його наслідуючи, тому постійно прагне пізнати саму себе і світ, який її оточує. Зрозумівши суть якоїсь речі, вона дає їй назву й ім'я. Явне передається легко, а неявне важко, тому потрібне зображення того у знаках та карбах, так людина запровадила мовну грамоту і письмо. Завдяки мові відбувається зв’язок між людьми і порозуміння, нею передаються та впорядковуються почуття, думки і мрії. Тому кожне слово і дія є проявом душі, від того усе суще знакове і значиме. Та зображене бути може лише те, що пізнане, часто для означення чогось слова не вистачає, саме на цій межі людина з потойбіччям спілкується. Звук і Зображення (образ) має кожна проявлена річ і діється це від того, що, народившись у Душі Рода Всевишнього, усе суще з неї через Око Рода являється, а воно усе те бачить і чує, бо Око Рода – Камінь-Зоря, Алатир Предвічний серцем Всевишнього є. Він вкладає у назву і вигляд саму суть якогось прояву, тому справжні назви кожної речі, тварини і Богів Рідних – то таємниця велика.Справжня назва речі у собі має знання про будову, призначення, прояв та інші якості, бо кожен знак і звук несе в собі цілий світ, маючи зовнішній прояв і внутрішнє єство. Зазвичай, зовнішня суть широко відома, а до внутрішньої ж допускаються лише вибрані праведники, душі яких чистим Ведогнем світяться. Людське слово має в собі велику силу і чарівну могуть. Словом людині можна дати здоров’я і щастя, хворобу зупинити або злих духів відігнати. Від того Волхви спів гудний знають і замовляння та шепотіння всякі, ними вони людей зцілюють і погоду ладнають. Перших людей, кому Покон і Веду доручити, Боги вибрали, а вони потім учнів своїх. Се вони їх у душах свої бережуть і для людей при потребі являють. Коли розуміння Покона і відання Роду порушується, Боги знову до людей приходять і в душі найкраших стукають, щоб мудрість небесну вони у себе пустили, Віру і Веду відтворивши, шляхом Прави йшли. Ще Волхви прадавні виявили, що певні знаки несуть у собі розуміння побудови світу, знаючи які, Відаюча людина може впливати на Природу-Матінку. Від того Пращури чети і рези карбувати почали, з Алатиря їх виводячи, і було те письмо святим від того, знаки оберегові ним клались та замовляння творились. Тому письмо є священне, а є мирське, та звичайна мова від священної походить, тому вона святість велика і душі людські оберіг. Се на Русі-Україні прамова Слов'янська витворилась, а мова вкраїнська її корінь суть. Пам'ятайте: мова Вкраїнська Свята! Коли мову Роду свого ми вживаємо, то силу його збільшуємо, бо Дерево Рода – то ще Дерево Співу є, від якого Звуки та Коливання у всесвіті ширяться, Дива будячи, разом зі Світлом світи творячи, бо Звук, Коливання, Світло і Вогонь суть одне. Через це кожен Рід людський на Дереві Співу свою гілку – бриніння має. На гілці тій, яка мова є, в кожної людини своє бриніння є, і якщо ім’я людини цьому бринінню відповідає, живе вона в радості і горя не знає, а як ні, то хворіти безперестанно може і життя своє скапарити. Народ у собі має безліч проявів, та внаслідок єдності призначення свого має певні притаманні лише йому зображення, звуки і назви, які його від іншого роду відрізняють. Священні знаки і карби, звучання та сприйняття дійсності перебувають вище від розуміння самого народу Русичів-вкраїнців, бо дані вони нам зверху, по Волі Божій на добро і щастя Онукам Дажбожим. Через те родові знаки і письмена не розумінню людському, а законам Прави підпорядковані. Відайте: часто здається, що події різні і явища відбуваються самі по собі, та то так не є, усе Вищими Силами обумовлено. Тому знаки родові та мова русичів вкраїнців священна, для роду нашого. Часто якісь знаки є спільними для багатьох родів, а то і для всього людства. Це через те буває, що всі народи, вчення і віри від одного усвідомлення дійсності йдуть, Оком Рода – Алатирем проявляючись. Через те Віра Православна для всіх слов'ян – основа і святість найвища. Та це стосується лише зовнішнього прояву, а внутрішня суть завжди у кожного відмінна, тому справжню суть Ока Рода-Алатиря лише істинні православні Русичі-вкраїнці відають. Частиною мови нашої є ім'я людей вкраїнських. Через це мовою якого роду людина зоветься, тому вона силу душі своєї і віддає. Називати людину назвою незрозумілою або іншому роду належною означає душу людини занапащати. Раз людина у роді певному народилася, він для неї і найкращий є, бо її призначенню життєвому відповідає. Якби душа людини іншого хотіла, вона б деінде народилась. Відайте: ім'я не може бути довільним, бо воно суть визначення шляху життєвого. Дитя від народження ще волі своєї не має, тому відповідальність за нього на батьках лежить. Якщо вони душу дитяти свого, назвавши невірно, на хибну дорогу спрямують, то буде кривда велика і прийде Карна до батьків негідних. Бо хто названий невірно – невірне життя веде і мукою чорною мучиться, місце своє у світі шукаючи. Ім'я людину з Родом пов’язує, від родини і часу народження у Колі Сварожому залежність має. Від того є імена родові, родинні і від Кола Сварожого. Імена, що від Кола Сварожого походять, з назви Богів Рідних беруться, свята яких на період народження припадають. Вони для того дані, щоб людина під захистом певного Бога була, його силою надихалася життям ідучи. Того від нас Рід Всевишній потребує, коли душі певний, саме їй призначений час народження визначає, на шлях певного Бога спрямовуючи. Відайте: кожен Рід свої імена має, бо імено родове не тільки назву позначує, а ще й потаємну внутрішню суть душі людської, що від Богів іде. Правильне звучання імень рідного людину на Світло-Звук Сварога налаштовує, у Наві захищає і до Прави веде. В той час як чуже ім’я – мана для душі, на манівці спрямовує і силу забирає, ріст душі порушуючи. Тому дитину називаючи, треба вірну назву давати яка Роду відповідає. Родові імена від назв рідних походять і з Родом земним єднають, який з Родом Всевишнім є одне. Родинні імена – се ті імена, які у родині поширення мають. Родинним ім’ям дитину називаючи, ми корінь родинного дерева укріплюємо, силу рода посилюємо, через те, кожний, в родині народжений, може силу і вміння від своїх предків по роду взяти. Кривда велика, коли дитина поза родиною, шлюбом з’єднаною, родиться, вона від того силу роду свого по одній з ліній втрачає і шлях її життєвий тяжкий є, бо те, що зпочатку недобре робиться, важко, щоб добрим закінчилось. Всяка дитина Священне Таїнство ім’я нареченна пройти має, лише тоді вона від світу Нави від’єднується і людиною стає. Відайте: не всякий, хто людську подобу має, людиною є. Людина без душі не людина. Маючи душу і тіло, кожне з них вдосконалювати треба і мова та назва для того найперша справа є. У тілі на рівнях різних своє бриніння є, яке вірним словом підсилюється, а від невірного слабне, тому ім’я і мова вживана має відповідати природі Роду твого і зрадити цю святість не смієш, бо якщо ти від сили цієї відмовишся, Рідні Боги тебе чути перестануть. Мова кожного в роді Дух Роду Вкраїнців-Русичів творить і є вона зброєю роду нашого. Зброю цю у чистоті тримати треба і володіти нею досконало, бо саме нею русичам Богами заповідано душі свої світлом Віри і Веди наповнювати і Богів Рідних славити. У ній знання сутності світу закладено, тому вдумуючись у значення слів і серцем їх відчуваючи, можна відкрити для себе Істину велику і Божі творіння збагнути. Мова русичів для невігласів – звук пустий і те, що в ній закладено, не відають вони, тому відчути душею не можуть. Мова чужа лише як засіб допоміжний бути мусить і ніяк з неї ім’я брати не можна, бо погано то на долю людини і долю цілого роду впливає. Мова предків, їх назви та імена для нащадків мають бути святістю великою, тоді єдність роду у трьох світах зберігається і рід ладнається по Праві.